1І до мене було Господнє слово в дев’ятому році, у десятому місяці, на десятий день місяця, що промовляло:
2Людський сину, записуй собі кожного дня від цього дня, в який цар Вавилону пішов проти Єрусалима, від сьогоднішнього дня,
3і скажи притчу проти дому, що засмучує, і скажеш їм: Так говорить Господь: Постав казан і налий у нього води,
4і кинь у нього порізане, усяке гарне порізане, литку і лопатку, очищені від костей,
5взяте з вибраної худоби, і пали кості під ними. Заварив, зварив і спік його кості посеред нього.
6Через це так говорить Господь: Місто крові — казан, в якому є іржа на ньому, й іржа з нього не зійшла, по частині її вивів, — не впав на нього жереб.
7Бо його кров посеред нього, Я його поставив на гладкому камені. Я його не вилив на землю, аби покрити його землею.
8Щоб вийшов гнів на помсту, щоб Я дав помститися за його кров на гладкому камені, щоб її не покрити.
9Через це так говорить Господь: І Я побільшу полум’я,
10помножу дрова і запалю вогонь, щоб м’ясо розварилося, і випарувалась юшка,
11щоб стояло на вугіллі, щоби його мідь нагрілася, розпеклася і розтопилася посеред його нечистоти, і щоби зникла його іржа!
12Та не зійде з нього його велика іржа, і його іржа буде на сором,
13тому що ти опоганювалося. А що, коли ще не очистишся, доки виповню Мій гнів?
14Я, Господь, сказав, і прийде, і зроблю. Не відставлю і не помилую! За твоїми дорогами і за твоїми пожаданнями судитиму тебе, — говорить Господь. Через це Я тебе судитиму за твоєю кров’ю і судитиму тебе за твоїми пожаданнями, ти — нечиста, славна, і багато засмучуєш.
15І до мене було Господнє слово, що промовляло:
16Людський сину, ось Я забираю в тебе пожадання твоїх очей у бойовому поході. Не турбуйся, ти навіть не плакатимеш!
17Стогін крові, стегна, є жалоба. Твоє волосся не буде на тобі заплетене і твоє взуття — на твоїх ногах, ти не будеш потішена їхніми устами, і людського хліба не їстимеш.
18І я заговорив до народу вранці так, як мені ввечері було заповідано. І я зробив вранці так, як мені заповідано.
19І сказав мені народ: Чому не сповіщаєш нам, що це є, і що ти чиниш?
20І я сказав їм: До мене було Господнє слово, що промовляло:
21Скажи домові Ізраїля: Так говорить Господь: Ось Я опоганюю Мої святощі, гордість вашої сили, пожадання ваших очей, і те, що щадить ваші душі. І ваші сини та ваші дочки, яких ви покинули, упадуть від меча.
22І зробите так, як я зробив. Не будете потішені їхніми устами і не їстимете людського хліба,
23і ваші чуприни — на вашій голові, і ваше взуття — на ваших ногах. І не плакатимете, і не ридатимете, а розтанете у ваших беззаконнях і потішите кожний свого брата.
24І Єзекіїл буде вам на знак. Саме так, як він зробив, ви зробите, коли це прийде. І пізнаєте, що Я — Господь.
25І ти, людський сину, чи не в день, коли забираю в них силу, піднесення їхньої похвали, пожадання їхніх очей і піднесення їхнього духу, їхніх синів і їхніх дочок,
26чи не в той день прийде той, що спасається до тебе, щоб сповістити тобі у вуха?
27У той день відкриються твої уста до того, що врятувався, і заговориш, і більше не мовчатимеш. І будеш їм на знак, і пізнають, що Я — Господь.