1Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
2Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
4Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
5Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
6І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
7Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
8Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
9Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
10кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
11Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
12Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
13Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
14Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
15Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
16Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
17якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
18Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
19а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
20Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
21Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
22Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
23Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
24і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
25Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
26Ми маємо добратися до якогось острова.
27А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
28І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
29А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
30Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
31Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
32Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
33А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
34Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
35Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
36Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.
37Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
39А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
40Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
41Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
42Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
43Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,
44а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.