1Агрипа сказав Павлові: Дозволяється тобі про себе самого говорити. Тоді Павло, простягнувши руку, почав оборону:
2Царю Агрипо, вважаю себе щасливим, що сьогодні перед тобою можу дати відповідь на все те, у чому звинувачують мене юдеї;
3особливо тому, що ти обізнаний з усіма юдейськими звичаями та питаннями. Тому прошу тебе терпеливо вислухати мене.
4Отже, життя моє, яке змалку, із самого початку, пройшло між моїм народом у Єрусалимі, знають усі юдеї.
5Вони знають мене здавна: аби тільки хотіли посвідчити, що я жив фарисеєм — згідно з дуже строгою течією нашої віри.
6А тепер я стою, і мене судять за надію обітниці, яку Бог дав нашим батькам,
7до якої дванадцять наших поколінь, служачи безнастанно ніч і день, надіються дійти, — за цю надію, царю, я звинувачений юдеями!
8Чи вважаєте ви неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9Правда, я вважав, що мені належить багато зробити проти Імені Ісуса Назарянина.
10Це я і зробив у Єрусалимі: багатьох зі святих я замкнув у в’язниці, одержавши владу від первосвящеників. Коли ж їх убивали, я давав згоду.
11І дуже часто, караючи їх по всіх синагогах, примушував їх хулити. А сильно лютуючи на них, переслідував їх — навіть по далеких містах.
12Ідучи в Дамаск у цих справах з уповноваженнями і наказом від первосвящеників,
13опівдні в дорозі побачив я, царю, світло з неба, яскравіше від сонячного світла, яке осяяло мене та тих, хто йшов зі мною.
14Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який говорив до мене [й промовляв] єврейською мовою: Савле, Савле, чого Мене переслідуєш? Тяжко тобі бити ногою колючку!
15Я запитав: Хто Ти, Господи? Господь відповів: Я — Ісус, Якого ти переслідуєш.
16Але підведися і стань на свої ноги, бо на те Я і з’явився тобі, щоби зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і того, що Я покажу тобі,
17визволяючи тебе від твого народу та від язичників, до яких Я тебе посилаю, —
18відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене.
19Тому, царю Агрипо, я не став чинити опір небесному видінню,
20а проповідував: спочатку тим, які були в Дамаску, а потім тим, котрі в Єрусалимі, у кожній юдейській околиці, та язичникам, — щоби покаялися і навернулися до Бога, щоби чинили діла, гідні покаяння.
21Через це юдеї, схопивши мене в храмі, намагалися розірвати.
22Та одержавши допомогу від Бога, аж до цього дня стою, щоб свідчити малому й великому, не розповідаючи нічого, крім того, що говорили пророки і Мойсей, що має статися:
23що має постраждати Христос, що Він, перший воскреслий з мертвих, має проповідувати світло Своєму народові та язичникам.
24Коли він отак захищався, Фест гучним голосом сказав: Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість приводить тебе до божевілля!
25Я не божевільний, високоповажний Фесте, — сказав Павло, — а звіщаю правдиві й розумні слова.
26Адже цар, до якого я сміливо говорю, знає про це, бо я не вірю, щоби щось із цього було скрите від нього, адже це не відбулося десь у закутку!
27О, царю Агрипо! Чи віриш, пророкам? Знаю, що віриш!
28Агрипа ж Павлові: Ще трохи і мене переконаєш стати християнином!
29А Павло: Чи трохи, чи багато, але благав би я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, за винятком оцих кайданів.
30[І як сказав це йому], підвівся цар, і намісник, і Верніка, і ті, які сиділи з ними,
31і, відійшовши, говорили одне одному, зауважуючи, що нічого, вартого смерті або кайданів, цей чоловік не робить.
32Агрипа ж сказав Фестові: Цього чоловіка можна було би звільнити, якби не покликався на кесаря.