1Поглянувши на синедріон, Павло сказав: Мужі-брати, я до цього дня служив Богові з усієї доброї совісті!
2Та первосвященик Ананій наказав своїм прислужникам бити його в уста.
3Тоді Павло сказав йому: Бог тебе битиме, стіно побілена! Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, а наказуєш, переступаючи Закон, бити мене!
4А прислужники сказали: Ти докоряєш первосвященикові Божому?
5Павло ж промовив: Не знав я, брати, що це первосвященик, адже написано, що начальника свого народу не лихословитимеш!
6Зрозумівши, що одна частина тут — садукеї, а друга — фарисеї, Павло вигукнув у синедріоні: Мужі-брати, я ж фарисей, син фарисеїв! За надію на воскресіння мертвих мене судять!
7Як тільки він це промовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і збори поділилися.
8Адже садукеї твердять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні Духа, а фарисеї це визнають.
9І зчинився великий галас, і деякі книжники, які були з групи фарисеїв, підійнявшись, чинили опір, кажучи: Ми не знаходимо нічого лихого в цій людині. Що ж, як Дух заговорив до нього чи ангел? [Не будемо воювати з Богом!]
10А як здійнялася велика колотнеча, тисяцький, боячись, щоб вони Павла не роздерли, наказав воїнам увійти, забрати його з-посеред них і відвести до казарми.
11А наступної ночі Господь, ставши перед ним, промовив: Кріпися, [Павле]! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так тобі треба свідчити й у Римі!
12А коли настав день, [деякі] юдеї, вчинивши змову, дали клятву, запевняючи, що не їстимуть і не питимуть, доки не вб’ють Павла.
13Було понад сорок тих, які склали цю спільну клятву.
14Вони, підійшовши до первосвящеників і старших, сказали: Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла.
15Тож ви тепер із синедріоном скажіть тисяцькому, щоби [завтра] привів його до вас, ніби бажаєте докладніше довідатися про нього. Ми ж, перш ніж він прибуде, готові його вбити.
16А син сестри Павла, почувши про засідку, прибув і, ввійшовши до казарми, сповістив Павлові.
17Павло ж, покликавши одного із сотників, сказав: Проведи цього юнака до тисяцького, бо має йому щось сказати.
18А тоді той, узявши його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло, покликавши мене, попросив провести до тебе цього юнака, який має щось тобі сказати.
19Узявши його за руку й відвівши вбік, тисяцький запитав: Що ти маєш мені сповістити?
20Той розповів: Юдеї змовилися попросити тебе, щоби завтра привів ти Павла до синедріону, ніби бажають вони докладніше випитати його.
21Ти ж не вір їм, бо на нього чекають у засідці понад сорок чоловік із них, які між собою склали клятву не їсти і не пити, доки не вб’ють його. Тож тепер вони готові й очікують від тебе розпорядження.
22Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши: Нікому не розповідай, що ти мене повідомив про це.
23І, покликавши якихось двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят кіннотників і двісті стрільців, щоби після третьої години ночі вони вирушили до Кесарії;
24і приведіть в’ючних тварин, щоби посадити Павла та відпровадити до намісника Фелікса!
25І написав листа такого змісту:
26Клавдій Лисій — шановному намісникові Феліксові: вітання!
27Цього мужа, якого схопили юдеї та хотіли вбити, я врятував, приступивши з воїнами та довідавшись, що він римлянин.
28Бажаючи дізнатися про причину, у чому його звинувачували, я повів [його] до їхнього синедріону.
29Я виявив, що його звинувачували в питаннях їхнього Закону і що немає жодної провини, вартої смерті або кайданів.
30Коли мені стало відомо про лихий задум, який мали [юдеї] проти цього мужа, негайно послав я його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити перед тобою те, що мають проти нього. [Будь здоровий!]
31Тож воїни, згідно з наказом, взяли Павла, повели вночі до Антипатриди,
32а наступного дня, залишивши кіннотників, щоб ішли з ним, повернулися до табору.
33А ті прибули до Кесарії й, давши листа намісникові, поставили перед ним і Павла.
34Прочитавши листа та запитавши, з якого він краю, і довідавшись, що з Килікії,
35Фелікс сказав: Вислухаю тебе, коли твої обвинувачі прийдуть! І наказав його стерегти в преторію Ірода.