1Мужі-брати і батьки! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами.
2Почувши, що заговорив до них єврейською мовою, ще більше притихли. А він сказав:
3Я — чоловік-юдей, який народився в Тарсі в Килікії, вихований у цьому ж місті, біля ніг Гамалиїла, докладно навчений батьківського закону: я — ревнитель Бога, як усі ви сьогодні.
4Я цей напрям учення переслідував аж до смерті, в’яжучи і передаючи до в’язниці чоловіків і жінок, —
5як засвідчать про мене всі старші й первосвященик. Від них я одержав листи до братів у Дамаску й пішов, аби зв’язаними привести в Єрусалим для покарання тих, які там були.
6Але сталося, коли я йшов і наближався до Дамаска, десь опівдні раптом з неба засяяло довкола мене велике світло.
7Я впав на землю і почув голос, який говорив мені: Савле, Савле, чому Мене переслідуєш?
8Я відповів: Хто Ти, Господи? Сказав мені: Я — Ісус Назарянин, Якого ти переслідуєш.
9А ті, хто був зі мною, побачили світло [і перелякалися], але голосу, який говорив до мене, не чули.
10Я запитав: Господи, що мені робити? А Господь промовив до мене: Встань, іди в Дамаск, а там скажуть тобі про все, що потрібно тобі робити!
11І оскільки від того яскравого світла я не бачив, то ті, хто був зі мною, вели мене в Дамаск за руку.
12А один Ананій, побожний, згідно із Законом, муж, про якого добре свідчать усі юдеї — мешканці [Дамаска], —
13прийшов до мене, став і сказав мені: Савле, брате, прозрій! І в тій хвилині я побачив його.
14Він же сказав: Бог наших батьків призначив тебе, щоб ти пізнав Його волю і побачив Праведного та почув голос з Його уст,
15бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що побачив і почув.
16А тепер чого очікуєш? Устань, охрестися та обмий свої гріхи, прикликавши Його Ім’я!
17І сталося, коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, — в пориві захоплення
18я побачив Його… Він говорив до мене: Поспіши, швидше виходь з Єрусалима, бо не приймуть твого свідчення про Мене!
19А я сказав: Господи, вони самі знають, що я кидав до в’язниць та бив по синагогах тих, які вірять у Тебе,
20а коли лилася кров Твого свідка Степана, то я сам стояв і, схвалюючи [його вбивство], стеріг одяг тих, які його вбивали!
21Та Він сказав мені: Іди, тому що Я пошлю тебе далеко — до народів.
22Слухали його аж до цього слова, а тоді піднесли свої голоси, вигукуючи: Геть такого із землі, бо не годиться йому жити!
23Вони кричали, кидали одяг і жбурляли порох у повітря.
24Тож тисяцький звелів відвести його до казарми, наказавши бичуванням допитати його, щоби зрозуміти, з якої причини так кричали проти нього.
25А коли розтягли його ременями, то Павло сказав сотникові, який стояв: Хіба вам дозволено бичувати чоловіка — римлянина і не засудженого?
26Почувши, сотник підійшов до тисяцького й сповістив, кажучи: [Вважай], що хочеш робити, бо цей чоловік — римлянин!
27Наблизившись, тисяцький запитав його: Скажи мені, ти римлянин? Він відказав: Так.
28А тисяцький відповів: Я набув це громадянство за великі гроші. Павло ж сказав: А я в ньому й народився.
29Тоді від нього негайно відступили ті, які мали його допитувати, а тисяцький налякався, довідавшись, що він римлянин і що він його зв’язав.
30А наступного дня, бажаючи краще дізнатися, у чому його звинувачують юдеї, звільнив його [з кайданів] і наказав, аби прийшли первосвященики й увесь синедріон. І, привівши Павла, поставив його перед ними.