1І сталося, як Аполлос був у Коринті, Павло, пройшовши внутрішні території, прибув до Ефеса і, знайшовши деяких учнів,
2запитав їх: Коли ви увірували, чи отримали ви Духа Святого? Вони відповіли йому: Та ми й не чули, що є Дух Святий!
3А він [їм] сказав: То в що ж ви хрестилися? Вони відповіли: В хрещення Івана.
4Тож Павло промовив: Іван хрестив хрещенням на покаяння, кажучи людям, щоби повірили в Того, Хто йде за ним, тобто в Ісуса [Христа].
5Почувши, вони охрестилися в Ім’я Господа Ісуса,
6а коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкували.
7А було їх усіх чоловік з дванадцять.
8Увійшовши до синагоги, він рішуче три місяці переконував і говорив про Царство Боже.
9А коли деякі опиралися і не вірили, злословлячи Господню дорогу на очах у безлічі народу, він відступив від них, відокремив учнів і викладав щодня в школі [одного] Тирана.
10Це було впродовж двох років, тож усі, які жили в Азії, почули Господнє Слово, — юдеї і греки.
11Бог чинив надзвичайні чудеса руками Павла,
12так що на хворих клали хусточки й пояси з його тіла, і вони оздоровлялися від недуг, а злі духи виходили.
13Деякі з мандруючих юдейських заклиначів почали закликати Ім’я Господа Ісуса на тих, хто мав злих духів, кажучи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого проповідує Павло!
14То були семеро синів одного юдейського первосвященика Скеви, — вони це робили.
15А злий дух у відповідь сказав їм: Ісуса я знаю і Павла знаю, а ви хто такі?
16І накинувся на них чоловік, в якому був злий дух, і, перемігши обох, подужав їх, так що втекли з того дому нагі та побиті.
17Це стало відомо всім юдеям і грекам, які жили в Ефесі, і страх напав на них усіх, і величалося Ім’я Господа Ісуса.
18Чимало хто з тих, які повірили, приходили, визнаючи й розповідаючи про свої вчинки.
19А багато ворожбитів, зібравши книги, спалили в усіх на очах. І підрахували їхню ціну та знайшли, що це п’ятдесят тисяч срібняків.
20Отак, завдяки Господній силі, Слово зростало і міцніло.
21А як це завершилося, Павло в Дусі задумав, пройшовши через Македонію і Ахаю, попрямувати до Єрусалима, говорячи: Як побуваю там, то потрібно мені й Рим побачити!
22Пославши до Македонії двох із тих, які прислуговували йому, Тимофія і Ераста, сам затримався на якийсь час в Азії.
23Того часу зчинився чималий заколот щодо Господньої дороги.
24Бо один золотар на ім’я Дмитро, який виготовляв маленькі срібні храми Артеміди, давав ремісникам чималий заробіток.
25Зібравши їх та інших, які цим займалися, він сказав: Мужі, ви знаєте, що наш прибуток — від цієї роботи;
26і бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Азії цей Павло переконав і відвернув багатьох людей, говорячи, начебто те, що зроблено руками, — то не боги.
27Є небезпека, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди вважатимуть за ніщо. І буде знищена велич тієї, якій поклоняється вся Азія та цілий світ!
28Почувши це й переповнившись гнівом, вони кричали, вигукуючи: Велика Артеміда Ефеська!
29Тож у місті зчинилася колотнеча. Схопивши Гая та Аристарха — македонців, супутників Павла, усі, як один, кинулися до амфітеатру.
30Коли ж Павло хотів вийти до натовпу, то учні не дозволяли йому.
31Дехто з азійських начальників, які були його приятелями, послали до нього і благали, щоб не йшов він до амфітеатру.
32Отож, кожний кричав щось своє. Збори були бурхливі, та багато хто не знав, чому зібралися.
33З юрби висунули Олександра, якого запропонували юдеї. Олександр, зробивши знак рукою, хотів дати пояснення юрбі.
34Та довідавшись, що він юдей, усі зо дві години вигукували в один голос: Велика Артеміда Ефеська!
35А міський писар, заспокоївши юрбу, сказав: Мужі ефеські, чи є якась людина, яка не знає, що місто Ефес шанує велику Артеміду та її образ, що впав з неба?
36Отже, оскільки це незаперечне, треба вам вгамуватися і не робити нічого необачного.
37А ви привели цих людей, які ані храму не обікрали, ані богині нашої не зневажають.
38Тому коли Дмитро й ті ремісники, які з ним, мають до когось справу, то є судді та проконсули, хай позивають один одного.
39А як чогось іншого домагаєтеся, то нехай вирішиться це на законних зборах.
40Оскільки нам загрожує небезпека бути за сьогоднішнє звинуваченими в заколоті, і немає жодної причини, котрою зможемо виправдати цей безпорядок! Сказавши це, він розпустив збори.