1Зважай, народе мій, на закон мій, прихиліть вухо ваше до слова уст моїх.
2Розтулю уста мої в притчі і оповім про загадки давні.
3Що чули ми і спізнали, і батьки наші оповідали нам,
4Не приховаємо від діток їхніх, звістимо родові прийдешньому славу Господа, і силу Його, і пречудові діяння Його, котрі Він витворив.
5Він ухвалив настановлення в Якові і склав закона в Ізраїлі, котрого заповідав батькам нашим звіщати дітям їхнім.
6Щоби знав прийдешній рід, діти, котрі народяться, і щоб вони свого часу вістили своїм дітям,
7Покладати надію свою на Бога, і не забувати діянь Божих, і виконувати заповіді Його,
8І не бути схожими на батьків їхніх, на рід упертий і бунтівливий, невлаштований серцем і невірний духом своїм Богові.
9Сини Ефраїмові, озброєні, що стріляють з луків, обернулися назад у день битви.
10Вони не зберегли заповіту Божого і зреклися ходити в законі Його;
11Забули діяння Його і дива, котрі Він явив їм.
12Він перед очима батьків їхніх витворив дива на землі єгипетській, на полі Цоанськім.
13Розділив море, і провів їх через нього, і згромадив води стіною.
14І вдень вів їх хмарою, а всю ніч світлом вогню.
15Розтяв скелі у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні.
16Із скелі вивів потоки, і води потекли, мов ріки.
17Але вони продовжували грішити перед Ним і дратувати Всевишнього в пустелі.
18Спокушали Бога в серці своєму, вимагаючи харчів за похіттю душі своєї;
19І говорили супроти Бога, і сказали: Чи може Бог приготувати трапезу в пустелі?
20Ось, Він ударив по скелі і потекли води, і побігли струмки. Чи може Він дати також і хліба, чи може приготувати м’ясо народові Своєму?
21Господь почув і спалахнув гнівом, і вогонь вихопився на Якова, і гнів упав на Ізраїля.
22За те, що не вірили в Бога і не сподівалися на порятунок Його.
23Він наказав хмарам згори і відчинив двері неба,
24І обдощив на них манну для їжі, і хліб небесний дав їм.
25Їжу ангельську їла людина; послав Він їм м’ясо до ситости.
26Він розбудив на небі східний вітер і навіть південний силою Своєю.
27І, мов порохом, обдощив їх м’ясом, і, мов піском морським, птахами крилатими;
28Накидав їх серед стану їхнього, біля осель їхніх.
29І вони їли і вельми наситилися, і бажане ними дав їм.
30Але ще не зникла вередливість їхня, ще їжа була в устах їхніх,
31Гнів Божий прийшов на них, понищив дебелих їхніх і вибраних чоловіків Ізраїлевих вигубив.
32Але й по тому вони продовжували грішити і не вірили дивам Його.
33І вчинив дні їхні марними, і літа їхні збентеженими.
34Коли Він бив їх, вони шукали Його, і наверталися, і від досвітку щоранку зверталися до Нього.
35І пригадували, що Бог – їхня скеля, і Бог Всевишній – Визволитель їхній.
36І лестили Йому устами своїми, і язиком своїм казали неправду перед Ним;
37А серце їхнє було нечистим перед Ним; і вони не були вірними заповітові Його.
38Але Він – виповнений милосердям, співчуттям, прощав гріха, і не винищував їх; багато разів одвертав гнів Свій, і не виповнювався всією люттю Своєю.
39Він пам’ятав, що вони тілесні, вітер, котрий відходить і не повертається.
40Скільки разів вони дратували Його в пустелі і гнівили Його в країні пустельній.
41Вони наверталися і знову спокушали Бога, і ображали Святого Ізраїлевого.
42Не пам’ятали руки Його, дня, коли Він визволив їх від ворогів,
43Коли витворив у Єгипті ознаки Свої і дива Свої на полі Цоанському.
44І перетворив ріки їхні і потоки їхні на кров, щоб вони не змогли пити.
45Послав на них комах, щоб жалили їх, і жаб, аби пожирали їх.
46Земну рослинність їхню віддав гусені, а працю їхню – сарані.
47Виноград їхній градом побив, а приморозком – їхні смоковниці.
48Скотину їхню віддав градові, і череди їхні – блискавицям.
49Послав на них полум’я гніву Свого, і обурення, і лють, і лихо, і нашестя злих ангелів поміж них.
50Він вирівняв стежку гнівові Своєму, не оберігав душі їхні від смерти, і скотину їхню уразив моровицею.
51Уразив кожного первістка в Єгипті, зародки сил у шатрах Хамових.
52І повів Свій народ, мов овечок, і вів їх, як череду, пустелею.
53І провадив їх у безпеці, і вони не відали страху, а ворогів їхніх накрило море.
54І припровадив їх до краю святині Своєї, на гору оцю, котру витворила правиця Його.
55Прогнав від лиця їхнього народи, і землю їхню поділив у спадок їм, і коліна Ізраїлеві оселив у шатрах їхніх.
56Але вони ще спокушували і завдавали прикрости Богові Всевишньому, і свідоцтв Його не пильнували.
57Відступалися і зраджували, як батьки їхні; завертали назад, мов неслухняний лук.
58Гнівили Його підвищеннями своїми, та ідолами своїми викликали ревність Його.
59Почув це Бог, Він спалахнув гнівом, і вельми обурився на Ізраїля;
60Покинув житло у Шіло, скинію, у котрій жив Він поміж людьми.
61І віддав у полон силу Свою і славу Свою в руки ворога.
62І зрокував під меч народ Свій, і розгнівався на спадок Свій.
63Юнаків його пожирав огонь, і юнок його не віддавали заміж.
64Священики його падали від меча, і вдови його не плакали.
65Але, наче зі сну, постав Господь, мовби велетень, що був переможений вином.
66І ворогів Його відкинув за Себе, на вічний сором відкинув їх.
67І відмовився од шатра Йосипового, і коліна Ефраїмового не вибрав,
68А вибрав коліно Юдине, гору Сіон, котру полюбив.
69І влаштував, наче небо, святиню Свою, і, як землю, утвердив його наповік.
70І вибрав Давида, служника Свого, і взяв його від кошар овечих,
71І від доярів привів пасти народ Свій, Якова, і спадок Свій, Ізраїля.
72І він пас їх у чистоті серця свого, і руками мудрими водив їх.