1Нащо, Боже, відкинув нас назавжди? Вибухнув гнів Твій на овечок пасовищ Твоїх?
2Пригадай громаду Твою, котру Ти надбав здавна, жезло Твого спадку, – оцю гору Сіон, на котрій Ти оселився.
3Підійди ж ступнями Твоїми до вічних руїн; все зруйнував ворог навіть у святині.
4Ревуть вороги Твої серед зібраннь Твоїх; поставили знаки свої замість ознак наших.
5Вони стали як ті, що піднімають сокиру в гущавині дерев.
6І нині всю різьб’ярську роботу у скинії воднораз порушили сокирами і молотками.
7Спалили вогнем святиню Твою; аж до землі зруйнували житло ймення Твого.
8Сказали в серці, своєму: Винищимо їх назовсім, – і спалили всі місця зібраннь Божих на землі.
9Ознак наших не бачимо, немає вже жодного пророка, і немає з нами того, хто знав би, аж доки так буде.
10Доки, Боже, буде обмовляти ворог! Чи вічно буде зневажати супротивник ймення Твоє?
11Нащо відхиляєш руку Твою і правицю Твою? Із осердя лона Твого завдай їм урази.
12Боже, Царю мій од віку, що чинить порятунок серед землі!
13Ти розділив силою Твоєю море, Ти понівечив голови драконам у воді.
14Ти потрощив голови левіятанові, віддав його людям пустелі на харчі.
15Ти добувся джерела і струмка, Ти висушив могутні ріки.
16Твій день і Твоя ніч. Ти утворив світло і сонце.
17Ти позначив усі рубежі землі й зиму і літо започаткував.
18Пригадай же: ворог обмовляє Господа, і люди безумні зневажають ім’я Твоє.
19Не віддай звірині нечестивих душу горлиці Твоєї; зібрання вбогих Твоїх не забудь назавжди.
20Поглянь на Свій заповіт; бо виповнилися всі морочні місця землі оселями насильства.
21Нехай же не повернеться пригнічений осоромленим; жебрак і вбогий нехай вихваляють ймення Твоє.
22Постань, Боже, захисти справу Твою, пригадай щоденну обмову на Тебе від безумного;
23Не забудь погуку ворогів Твоїх; голос повсталих супроти Тебе наростає невпинно.