1Народ почав голосно нарікати на Господа; і Господь почув, і розпалився гнів Його, і спалахнув у них вогонь Господній, і розпочав нищити край стану.
2І заволав народ до Мойсея; і помолився Мойсей Господові, і затих вогонь.
3І назвали місце те: Тавера, тому що загорівся у них вогонь Господній.
4Захожі поміж ними почали вередувати, а з ними й сини Ізраїля сиділи і плакали: Хто нагодує нас м’ясом?
5Ми пам’ятаємо рибу, котру в Єгипті ми їли даремно, огірки і дині, і зелену, і ріпчасту цибулю й часник.
6А нині душа наша знемагає; нічого нема, тільки оця манна в очах наших.
7А манна була схожа на коріяндрове насіння, на вигляд, мов перли.
8Народ ходив і визбирував її, і молов на жорнах чи товк у ступах, і варив у казані, і робив з неї коржі; на смак вона нагадувала коржі з єлеєм.
9І коли роса спадала на табір вночі, тоді спадала на нього й манна.
10Мойсей слухав, що народ плаче по родинах своїх, кожне біля входу в шатро своє, і вельми спалахнув гнів Господній, і сумно було Мойсеєві.
11І сказав Мойсей Господові: Для чого Ти завдаєш болю слузі Твоєму? І чому я не знайшов милости в очах Твоїх, що Ти наклав на мене тягара всього народу цього?
12Хіба я носив у череві увесь народ оцей, хіба я породив його, що Ти говориш мені: Неси його на лоні своєму (на руках), як нянька несе дитя, на землю, якою Ти присягався батькам його?
13Звідки мені взяти м’яса, щоб дати всьому народові цьому? Бо вони плачуть переді мною і кажуть: Дай нам м’яса, щоб ми могли їсти.
14Я один не можу нести народу цього, тому що він заважкий для мене.
15Коли Ти отак чиниш зі мною, то краще умертви мене, я благаю Тебе, якщо я знайшов милість перед очима Твоїми, щоб мені не бачити нещастя мого.
16І сказав Господь Мойсеєві: Збери Мені сімдесят мужів із старшин Ізраїля, котрих ти знаєш, що вони старшини, і наглядачів, і візьми їх до скинії зібрання, щоб вони були там з тобою.
17Я зійду, і буду говорити там з тобою, візьму від Духа, який на тобі, і покладу його на них, щоб вони несли з тобою тягар народу, а не один ти носив.
18А народові скажи: Очистіться до завтрашнього дня, і будете їсти м’ясо. Оскільки ви плакали вголос перед Господом і казали: Хто дасть нам м’ясо їсти? Добре нам було в Єгипті, – то й дасть вам Господь м’ясо, і будете їсти.
19Не один день будете їсти, не два дні, не п’ять, не десять днів і не двадцять днів.
20Але цілісінький місяць, аж доки не вийде воно з ніздрів і не стане для вас огидним, за те, що ви зневажили Господа, Котрий серед вас, і плакали перед Ним, говорячи: Нащо нам було виходити з Єгипту?
21І сказав Мойсей: Шістсот тисяч піших в народі цьому, що я серед нього; а Ти говориш: Я дам їм м’ясо, і будуть їсти цілий місяць.
22Чи заколоти всіх овець і волів, щоб їм стало? Чи вся риба морська збереться, щоб задовольнити їх?
23І сказав Господь Мойсеєві: Хіба рука Господня закоротка? Нині ти побачиш, чи справдиться слово Моє до тебе, чи ні.
24Мойсей вийшов, переказав народові слова Господні, і зібрав сімдесят мужів із старшин народу, і поставив їх біля скинії.
25І зійшов Господь у хмарині, і говорив з ним, і, взявши від Духа, котрий на ньому, дав на сімдесят мужів старшин. І коли спочив на них Дух, вони почали пророкувати, не припиняючи.
26Двоє з мужів залишилися у стані; одному ім’я Елдад, а другому ім’я Медад; і на них спочив Дух, і вони пророкували у стані.
27І прибіг хлопчак, і повідав Мойсеєві, і сказав: Елдад і Медад пророкують у стані.
28У відповідь на це Ісус, син Навинів, служитель Мойсея, один із вибраних його, сказав: Пане мій, Мойсею! Заборони їм.
29Але Мойсей сказав йому: Чи ти не ревніший за мене? О, якби всі у народі Господньому були пророками, коли б Господь послав Духа Свого на них!
30І повернувся Мойсей до стану, він і старшини Ізраїлеві.
31І знявся вітер од Господа, і приніс від моря перепілок, і накидав їх біля стану, на один день шляху по один бік, і на день шляху по другий бік біля стану, майже на два лікті од поверхні землі.
32І підвівся народ, і цілий той день, і всю ніч, і увесь наступний день збирали перепілок; і хто мало збирав, той зібрав десять хомерів; і порозкладали їх для себе довкола табору.
33Те м’ясо було ще між їхніми зубами, його ще не з’їли, а гнів Господній спалахнув на народ, і вразив Господь народ вельми значною виразкою.
34І назвали ім’я місцю тому: Ківрот-Гаттаава, тому що там поховали примхливий народ.
35Від Ківрот-Гаттаави рушив народ до Гацероту, і залишився в Гацероті.