1Коли ж настав ранок, усі першосвященики і старшини народу вчинили раду про Ісуса, – щоб зрокувати Його на смерть.
2Вони зв’язали Його і одвели й віддали Його в руки Понтія Пилата, намісника.
3Тоді Юда, що зрадив Його, побачив, що Його засуджено, розкаявся і повернув тридцять срібняків першосвященикам і старшинам,
4Кажучи: Згрішив я, зрадивши Кров безвинну. А вони сказали йому: А нам що до того? Зважай сам.
5Він кинув срібняки у храмі і вийшов, рушив геть і повісився.
6А першосвященики взяли ті срібняки і сказали: Це не за законом – покласти їх до скарбниці церковної, бо це – ціна крови.
7Відтак порадилися на зібранні і купили за них (за срібняки) землю гончарову – для похорону мандрівників.
8А тому й називається земля ця землею крови аж донині.
9Тоді справдилося сказане через пророка Єремію, котрий сказав: І взяли тридцять срібняків, ціну Оціненого, Котрого оцінили сини Ізраїля.
10І віддали їх за поле гончарове, як сказав мені Господь.
11А Ісуса поставили перед намісником; і запитав Його намісник: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: Ти мовиш.
12І коли звинувачували Його першосвященики та старшини, Він нічого не відповідав.
13Тоді сказав Йому Пилат: Чи не чуєш, скільки свідкують супроти Тебе?
14І не відповідав йому жодним словом аж так, що намісник вельми дивувався.
15А на свято Пасхи намісник мав звичай відпускати народові одного в’язня, котрого самі бажали.
16Тоді був у них відомий в’язень, що звався Варавва.
17Отож, коли зібралися вони, то сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що називається Христом?
18Бо знав, що видали Його через заздрість.
19А тим часом, як сидів він (Пилат) на сидінні судді, дружина його послала йому сказати: Не чини анічого Праведникові Тому, бо я нині уві сні багато постраждала за Нього.
20Але першосвященики і старшини (народу), підмовляли народ просити Варавву, а Ісусові заподіяти смерть.
21Тоді намісник запитав їх: Кого з оцих двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22Пилат сказав їм: То що я маю вчинити з Ісусом, що називається Христос? Сказали йому: Нехай буде розп’ятий!
23Намісник сказав: Яке ж Він зло учинив? Але вони ще запекліше кричали: Нехай буде розп’ятий!
24Пилат зрозумів, що нічого не може сподіяти, бо замішання наростає, взяв води і обмив руки перед народом, і сказав: Я не маю провини в крові Праведника Цього; зважуйте ви.
25І відповідав увесь народ, і сказав: Кров Його на нас і на дітях наших.
26Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, катуючи, віддав на розп’яття.
27Тоді вояки намісника взяли Ісуса до преторії, і зібрали на Нього увесь полк.
28І, роздягнувши Його, одягли на Нього багряницю;
29Тоді сплели вінця із терня, й поклали Йому на голову, у праву руку дали Йому тростину; відтак ставали перед Ним на коліна і насміхалися над Ним, кажучи: Радій, Царю Юдейський!
30І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові.
31І коли позбиткувалися над Ним, скинули з Нього багряницю і одягли Його в одежу Його та й повели на розп’яття.
32Коли виходили, вони зустріли одного кирінейця, на ім’я Симон, і наказали нести хреста Його.
33І коли прийшли на місцину, що звалася Ґолґота, що означає: Череп-місце,
34Дали Йому випити оцту, змішаного з жовчю; і Він, покуштувавши, не хотів пити.
35А ті, що розп’яли Його, розподіляли одежу Його, кинувши жереба;
36Тоді посідали стерегти Його там.
37А над головою у Нього вчинили напис, котрий засвідчував Його провину: Це – ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ.
38Тоді ж розп’яті були з Ним і двоє розбійників: один по праву руку, а другий – по ліву.
39А перехожі лихословили Його, киваючи головами своїми,
40І гомоніли: Ти, що руйнуєш храма і за три дні споруджуєш! Врятуй Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.
41Так само й першосвященики з книжниками, із старшинами та фарисеями, насміхалися, казали:
42Інших рятував, а Себе Самого не може врятувати! Якщо Він Цар Ізраїльський, нехай зараз же зійде з хреста, і увіруємо в Нього;
43Покладався на Бога: нехай тепер визволить Його, якщо Він угодний Йому. Бо ж Він сказав: Я Син Божий.
44Також і розбійники, розп’яті з Ним, обмовляли Його.
45А від години шостої пітьма була по всій землі аж до години дев’ятої.
46А близько дев’ятої години закричав Ісус дужим голосом: Елі, Елі! Лама савахтані? Себто: Боже Мій, Боже Мій! Нащо Ти Мене покинув?
47А деякі, що стояли там, зачувши це, казали: Іллю кличе Він.
48І зараз же побіг один із них, взяв губку, намочив в оцті, настромив на тростину і дав Йому пити.
49А інші казали: Стривай; подивимося, чи прийде Ілля рятувати Його.
50А Ісус, знову скрикнувши дужим голосом, – духа випустив.
51І ось, завіса у храмі роздерлася надвоє, – зверху донизу, і земля затряслася, і скелі розкололися;
52І гроби повідкривалися, і багато тіл спочилих святих воскресли;
53Вони вийшли з гробів по воскресінні Його, й пішли до святого міста, і з’явилися багатьом.
54А сотник і ті, котрі з ним стерегли Ісуса, бачачи землетрус, і все, що відбувалося, злякалися вельми і казали: Це правда, що Він був Син Божий.
55Там було багато жінок, які дивилися здалеку; вони йшли слідом за Ісусом із Галілеї, служили Йому.
56Поміж ними була Марія Магдалина і Марія, матір Якова та Йосипа, і матір синів Зеведеєвих.
57А коли настав вечір, то прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосип, котрий також навчався в Ісуса;
58Він прийшов до Пилата і попросив Тіло Ісусове. Тоді Пилат наказав віддати Тіло.
59Йосип узяв Тіло, обгорнув Його плащаницею чистою
60І поклав Його у новому своєму гробі, котрого витесав у скелі, а тоді привалив великого каменя до входу в гріб, і відійшов.
61А була там також Марія Магдалина та друга Марія, котрі сиділи навпроти гробу.
62Другого дня, котрий настає за п’ятницею, зібралися першосвященики і фарисеї до Пилата.
63І казали: Володарю! Ми пригадали, що облудник Той, ще як був живий, сказав: По трьох днях воскресну;
64Тож накажи охороняти гріб до третього дня, щоб учні Його, прийшовши уночі, не вкрали Його і не сказали народові: Воскрес із мертвих; і буде остання омана гірша від першої.
65Пилат сказав їм: Маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.
66Вони пішли і виставили біля гробу сторожу і приклали до каменя печатку.