1Коли Ісус скінчив усі слова оці, то сказав учням Своїм:
2Ви знаєте, що за два дні буде Пасха, і Син Людський буде виданий на розп’яття.
3Тоді зібралися першосвященики і книжники і старшини народу на подвір’я першосвященика, на ім’я Кайяфа.
4І ухвалили на раді взяти Ісуса підступом і вбити.
5Але казали: Лише не на свято, щоб не зчинилося обурення в народі.
6А коли Ісус був у Віфанії, в домі Симона прокаженого,
7Підійшла до Нього жінка з алебастровою посудиною вельми коштовного мира і вилила Йому на голову.
8Учні Його побачили це і обурилися, і казали: Нащо подібне марнотратство?
9Бо можна було б продати це миро за велику ціну і дати бідним.
10Але Ісус зрозумів їхнє замішання, і сказав їм: Нащо вчиняєте прикрість жінці? Вона добру справу вчинила для Мене;
11Тому що вбогих завжди маєте поруч, а Мене не завжди маєте;
12Коли жінка вилила миро це на тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону.
13Істину повідую вам: Де тільки буде проповідуватися Євангелія ця по всьому світі, оповідатиметься й про те, що вона вчинила – на спомин про неї.
14Тоді один із дванадцяти, що звався Юда Іскаріотський, пішов до першосвящеників,
15І сказав: Що ви мені дасте, – і я видам Його вам? Вони запропонували йому тридцять срібняків;
16І звідтоді він шукав нагоди зрадити Його.
17А першого дня опрісноків наблизилися учні до Ісуса і сказали Йому: Де звелиш нам приготувати пасху Тобі?
18Він сказав: Підіть до міста, до такого-от чоловіка і скажіть йому: Учитель мовить: Час Мій близько, у тебе звершу пасху з учнями Моїми.
19Учні вчинили, як звелів їм Ісус, і приготували пасху.
20А коли настав вечір, Він приліг з дванадцятьма учнями;
21І, коли вони їли її, сказав: Правду вам кажу, що один із вас зрадить Мене.
22Вони вельми засмутилися і почали казати Йому, кожний осібно: Чи не я, Господе?!
23Але Він сказав у відповідь: Той, що опустить зі Мною руку в таріль, цей зрадить Мене;
24А втім, Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тому чоловікові, що ним Син Людський зраджується: краще було б цьому чоловікові не народжуватися.
25При цьому Юда, що зраджував Його, сказав: Чи не я, Равві говорить йому: Ти сказав.
26І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав; і давав учням, кажучи: Прийміть, їжте: це – тіло Моє.
27А тоді взяв чашу, подякував Батькові, подав їм і сказав: Пийте з неї всі;
28Бо це – кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.
29Повідую вам, що віднині не буду пити від плоду цього виноградного аж до того дня, коли буду пити з вами нове вино у Царстві Батька Мого.
30І вони, проспівавши псалма, пішли на гору Олив,
31Тоді сказав їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся цієї ночі, – бо написано: Уражу пастиря, – і порозбігаються вівці отари;
32А по воскресінні Моєму зустріну вас у Галілеї.
33Петро сказав Йому у відповідь: Якщо навіть усі спокусяться через Тебе, я ніколи не спокушуся.
34Ісус сказав йому: Правду кажу тобі, що цієї ночі, перш ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене.
35Каже йому Петро: А хоч би належало мені померти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне казали всі інші учні.
36Відтак приходить з ними Ісус на місцину, що називається Гетсиманія, і говорить учням: Посидьте тут, доки Я піду, помолюся там.
37І, взявши з Собою Петра і обидвох братів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити.
38Тоді сказав їм Ісус: Душа Моя тужить смертельно; побудьте тут і попильнуйте зі Мною.
39І, пройшовши трохи далі, упав ницьма обличчям Своїм, молився і казав: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обмине Мене чаша оця; а втім, не як Я хочу, але як Ти.
40І повернувся до учнів, й знайшов їх сплячими, і сказав Петрові: Чи й справді не могли ви одну годину помолитися зі Мною?
41Пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу: дух бадьорий, а плоть немічна.
42І знову, як відійшов удруге, молився, кажучи: Батьку Мій! Якщо не може ця чаша обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя.
43І знову повернувся до учнів і знайшов їх сплячими, бо очі в них обважніли.
44Він знову залишив їх, відійшов і помолився втретє, виповівши ті самі слова.
45Тоді прийшов до учнів Своїх і сказав їм: А ви все ще спите? Ось наблизилася година, і Сина Людського віддадуть до рук грішників;
46Підводьтеся, підемо: Ось, наблизився той, що зрадив Мене.
47І коли Він ще говорив, аж ось, Юда, один із дванадцятьох, прийшов, і з ним безліч народу з мечами й кілками, від першосвящеників і старшин народних.
48А той, що зрадив Його, подав їм знак і сказав: Кого я поцілую, Той і є, візьміть Його.
49І тієї ж хвилі підійшов до Ісуса й сказав: Радій, мій Учителю! І поцілував Його.
50А Ісус сказав йому: Друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли й поклали руки на Ісуса – взяли Його.
51І ось, один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, витягнув меча свого і вдарив служника першосвященика – відтяв йому вухо.
52Тоді сказав йому Ісус: Поверни меча твого на його місце, бо всі, що взяли меча, від меча загинуть.
53Чи гадаєш собі, що Я не можу зараз ублагати Батька Мого, і Він пришле Мені більше, ніж дванадцять легіонів Ангелів?
54А яким чином справдиться Письмо, що так має статися?
55Тієї хвилини Ісус сказав народові: Немов на розбійника вийшли ви з мечами й кілками взяти Мене; щодня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене.
56Це все сталося, щоб справдилися писання пророків. Тоді всі учні покинули Його і повтікали.
57А ті, що взяли Ісуса, повели Його до Кайяфи, першосвященика, куди зібралися книжники і старшини.
58А Петро йшов за Ним здалеку, до подвір’я першосвященика; а коли зайшов у двір, то сів із служниками, аби побачити кінець.
59Першосвященики і старшини і увесь синедріон шукали лжесвідчення супроти Ісуса, щоб зрокувати Його на смерть.
60І не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але нарешті прийшли два лжесвідки.
61І сказали: Він казав: Можу зруйнувати храм Божий і за три дні спорудити його.
62І підвівся першосвященик і сказав Йому: Чому нічого не відповідаєш? Що вони супроти Тебе свідчать?
63Ісус мовчав. І першосвященик сказав Йому: Заклинаю Тебе живим Богом, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?
64Ісус сказав йому: Ти сказав; навіть повідую вам: віднині бачитимете Сина Людського, що сидить праворуч сили і прийде на хмарах небесних.
65Тоді першосвященик роздер одежу свою і сказав: Він Бога зневажив! Для чого нам іще свідків? Ось, щойно ви чули зневагу до Нього!
66Як вам здається? А вони сказали у відповідь: Завинив до смерти.
67Тоді плювали Йому в обличчя і били Його по щоках, а інші киями били.
68І казали: Назви нам, Христосе, хто вдарив Тебе?
69А Петро сидів поза двором. І підійшла до нього одна служниця і сказала: Ти також був з Ісусом галілеянином.
70Але він зрікся перед усіма, сказавши: Не відаю, що ти кажеш?
71А коли Він виходив за браму, побачила його інша і сказала тим, що були там: І цей був з Ісусом із Назарету.
72І він знову зрікся присягою, що не знає Цього Чоловіка.
73Згодом підійшли, що стояли там, і сказали Петрові: А ти насправді з них, бо навіть мова твоя викриває тебе.
74Тоді він почав присягатися і божитися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень.
75І пригадав Петро слово, яке сказав йому Ісус: Передніше, аніж проспіває півень, тричі зречешся Мене. І вийшов геть, і плакав гірко.