1І сказав їм: Істину кажу вам: Є деякі з тих, що стоять тут, котрі не спізнають смерти, як уже побачать Царство Боже, котре прийшло в силі.
2Як минуло шість днів, узяв Ісус Петра, Якова та Івана і вивів на гору високу окремо їх одних, і перевтілився перед ними.
3Одежа Його стала осяйною, вельми білою, як сніг, так на землі білильник не може вибілити!
4І з’явився їм Ілля з Мойсеєм; і розмовляли з Ісусом.
5При цьому Петро сказав Ісусові: Равві! Добре нам тут бути; спорудимо три курені: Тобі одного, Мойсеєві одного і одного Іллі.
6Бо не знав, що сказати; тому що вони були в страхові.
7І з’явилася хмарина, яка обгорнула їх, і з хмари почувся голос, що сказав: Це Син Мій Улюблений: Його слухайте!
8І, квапливо глянувши довкола, нікого більше з собою не бачили, окрім одного Ісуса.
9А коли сходили вони з гори, Він звелів нікому не оповідати про те, що бачили, аж доки Син Людський не постане з мертвих.
10І вони утаємничили це слово, запитуючи один одного, що означає: воскреснути з мертвих.
11І запитали Його: А чому книжники запевняють, що Ілля має прийти раніше?
12Він сказав їм у відповідь: Правда, Ілля має прийти передніше і влаштувати все; і Синові Людському, як написано про Нього, належить вельми постраждати і бути зневаженому;
13Але кажу вам, що й Ілля прийшов, і вчинили з ним, як хотіли, як написано про нього.
14Коли Він повернувся до учнів, побачив багато народу біля них і книжників, що сперечалися з ними.
15І відразу увесь народ, тільки-но побачивши Його, вельми здивувався, побіг назустріч і вітав Його.
16Він запитав у книжників: Про що сперечаєтеся з ними?
17Один з народу сказав у відповідь: Учителю! Я привів до Тебе сина мого, що духа німоти має.
18Де лиш не схопить його, кидає на землю, і він піну пускає, і скрегоче зубами своїми і ціпеніє; казав я учням Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли.
19Відповідаючи йому, Ісус сказав: О, роде невірний! Доки Я буду з вами? Доки буду Я вас терпіти? Приведіть його до Мене.
20І привели його до Нього. І тільки-но біснуватий побачив Його, дух потряс його; він упав на землю і валявся, випускаючи піну.
21І запитав Ісус батька його: Як давно це сталося з ним? Він сказав: З дитинства;
22І часто дух кидав його і в огонь, і в воду, аби погубити його; та коли щось можеш, змилуйся над нами і допоможи нам.
23Ісус сказав йому: Якщо можеш хоч трохи вірувати, все можливо віруючому.
24І тієї ж миті батько юнака вигукнув із слізьми: Вірую, Господе! Допоможи моїй недовірі!
25Ісус побачив, що збігається народ, і заборонив духові нечистому, сказавши йому: Дух німий і глухий! Я наказую тобі, вийди з нього і вже ніколи не входь в нього.
26Той голосно закричав і сильно потряс його, і вийшов; і він (юнак) став, наче мертвий, аж так, що чимало (присутніх) казали, що він помер.
27Але Ісус узяв його за руку, підняв його; і він підвівся.
28А коли зайшов Ісус у дім, учні Його запитували Його на самоті: А чому ми не могли вигнати його?
29І сказав їм: Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту.
30Як вийшли звідти, то проходили через Галілею; і Він не хотів, щоб хтось упізнав.
31Бо навчав учнів Своїх і казав їм, що Син Людський буде виданий в руки людські, і вб’ють Його, і по смерті третього дня воскресне.
32Але вони не розуміли цих слів, а запитати Його не наважувалися.
33Прийшов до Капернауму; і коли був у домі, запитав у них: Про що по дорозі ви міркували поміж собою?
34Вони мовчали, тому що по дорозі доскіпувалися, хто більший.
35Він сів і прикликав дванадцятеро, і сказав їм: Хто хоче бути першим, хай буде з-поміж усіх останнім і всім служником.
36А тоді взяв дитя, поставив його серед них і, обнявши його, сказав їм:
37Хто прийме одного з таких дітей в ім’я Моє, той приймає Мене; а хто Мене прийме, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене.
38При цьому Іван сказав: Учителю! Ми бачили чоловіка, який йменням Твоїм виганяє бісів, а не ходить з нами; і заборонили йому, тому що не ходить з нами.
39Ісус сказав: Не забороняйте йому; бо ніхто з тих, що вчинять диво йменням Моїм, не може невдовзі лихословити Мене.
40Бо хто не проти вас, той за вас.
41І хто напоїть вас чашою води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істину кажу вам, не втратить нагороди своєї.
42А хто спокусить одного з малих оцих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорновий камінь на шию і кинули його в море.
43І якщо спокушає тебе рука твоя, відітни її; краще тобі увійти в життя калікою, аніж із двома руками піти в геєну, в огонь незгасний,
44Де черв’як їхній не вмирає, і вогонь не згасає.
45І якщо нога твоя спокушає тебе, відітни її: Краще тобі увійти в життя кульгавим, аніж із двома ногами бути кинутим у геєну, у вогонь незгасний,
46Де черв’як їхній не вмирає, і вогонь не згасає.
47І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти до Царства Божого, аніж із двома очима бути вкинутим у геєну вогняну,
48Де черв’як їхній не вмирає, і вогонь не згасає.
49Бо кожний вогнем посолиться, і всіляка пожертва сіллю посолиться.
50Сіль – добра річ; та коли сіль не солона буде, чим ви її приправите? Майте в собі сіль, і мир майте поміж собою.