1Наближалося свято опрісноків, що Пасхою зветься;
2І шукали першосвященики й книжники, у який спосіб убити Його, тому що боялися народу.
3Але сатана увійшов у Юду, найменованого Іскаріотом, одного з числа дванадцятьох,
4І він пішов і розмовляв з першосвящениками та старшинами, як Його видати їм.
5Вони зраділи і погодилися дати йому срібняків.
6І він обіцяв, і шукав зручної нагоди і часу, щоб видати Його їм, але не при народі.
7І ось, настав день опрісноків, коли треба було заколоти пасхальне ягня.
8І послав Ісус Петра та Івана, сказавши: Підіть, приготуйте нам їсти пасху.
9Але вони сказали Йому: Де звелиш нам приготувати?
10Він сказав їм: Ось, при входженні вашому до міста, зустрінеться з вами чоловік, що нестиме глечик води: підіть за ним в оселю, до котрої він зайде,
11І скажете господареві дому: Учитель каже тобі: Де світлиця, у котрій Мені їсти пасху з учнями Моїми?
12І він покаже вам світлицю простору, вистелену; там приготуйте.
13Вони рушили і знайшли, як сказав їм, і приготували пасху.
14І коли настав час, Він приліг і дванадцять Апостолів з Ним.
15І сказав їм: Вельми бажав Я їсти з вами оцю пасху передніше Моїх страждань.
16Бо повідую вам, що вже не буду їсти її, аж доки вона не звершиться в Царстві Божому.
17І, взявши чашу та вчинивши подяку, Він сказав: Прийміть її і розділіть поміж собою;
18Бо повідую вам, що не буду пити від плоду виноградного, доки не прийде Царство Боже.
19І, взявши хліб і вчинивши подяку, поламав і подав їм, кажучи: Це – Тіло Моє, котре за вас віддається; так учиняйте на спомин про Мене.
20Так само й чашу після вечері подав, кажучи: Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
21І ось, рука того, що зраджує Мене, зі Мною за столом.
22А втім, Син Людський іде за призначенням; але горе тому чоловікові, що Його зраджує.
23І вони почали запитувати один в одного, хто б це серед них був такий, що вчинив би подібне.
24Була також поміж ними суперечка, хто з них має вшановуватися більше.
25А Він сказав їм: Царі володарюють над народами, і ті, що володіють ними, благодійниками називаються;
26А ви не так: Але хто з вас більший, нехай буде, як менший; а старший, – як служник.
27Бо хто більший: той, що за столом, чи служник? Чи не той, що за столом? А Я поміж вами, як служник.
28Але ви були зі Мною у скрутах Моїх,
29І Я заповідаю вам, як заповідав Мені Батько Мій, Царство,
30Щоб їли і пили за трапезою Моєю в Царстві Моєму, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
31І сказав Господь: Симоне! Симоне! Ось, сатана хотів мати вас, щоб пересіяти вас, як пшеницю;
32Але Я молився за тебе, щоб не вичахла віра твоя; а ти, коли навернешся, утверджуй братів твоїх.
33Він відповідав Йому: Господе! З Тобою я готовий і в тюрму, і на смерть піти.
34Але Він сказав: Запевняю тебе, Петре, що не проспіває півень сьогодні, як ти аж тричі зречешся, що не знаєш Мене.
35І сказав їм: Коли Я послав вас без мішка і без торби та без взуття, чи бракувало вам чогось? Вони відповідали: Нічого.
36Тоді Він сказав їм: Але тепер, хто має мішка, той візьми його, а також торбу; а в кого нема, продай одежу свою і купи меча.
37Бо повідую вам, що має звершитися на Мені й оце написане: І до злодіїв прилучений. Бо те, що про Мене, підходить до кінця.
38Вони сказали: Господе! Ось, тут аж два мечі. Він сказав їм: Досить!
39І, вийшовши, рушив за звичаєм на гору Олив; за Ним простували учні Його.
40А коли прийшов на місце, сказав їм: Моліться, щоб не спокуситися.
41А Сам відійшов од них на відстань кинутого каменя і прихилив коліна, – молився,
42Кажучи: Отче! О, якби Ти вволив пронести чашу оцю повз Мене! А втім, не Моя воля, але Твоя нехай буде.
43З’явився до Нього Ангел з небес і зміцнював Його.
44І виповнений скорботою і тривогою, ще ревніше молився; і був піт Його, мов краплини крови, що падали на землю.
45Підвівшись з молитви, Він прийшов до учнів, і знайшов їх сплячими від смутку,
46І сказав їм: Чого ви спите? Підведіться і моліться, щоб не спокуситися.
47Коли Він ще говорив це, з’явився народ, а попереду в нього простував один із дванадцятьох, найменований Юдою, і він підійшов до Ісуса, аби поцілувати Його. Бо він такий їм знак подав: Кого я поцілую, Той і є.
48А Ісус сказав йому: Юдо! Чи поцілунком видаєш Сина Людського?
49Ті, що були з Ним, уже бачили до чого йдеться, і сказали Йому: Господе! Чи не вдарити нам мечем?
50І один з них ударив служника першосвященикового, і відтяв йому праве вухо.
51Тоді Ісус сказав: Залишіть, досить. І, торкнувшися вуха його, уздоровив його.
52А першосвященикам і старшинам храму та старшині, що зібралися супроти Нього, сказав Ісус: Неначе на розбійника вийшли ви з мечами та списами, щоб узяти Мене.
53Щодня Я був з вами у храмі, і ви не здіймали на Мене рук; але тепер – ваш час і влада пітьми.
54Вони взяли Його і повели, і привели у дім першосвященика. А Петро йшов на віддалі.
55Коли вони розпалили багаття посеред двору і сіли разом, присів і Петро поміж ними.
56Одна служниця побачила його сидячого біля вогнища і, придивившися уважно, сказала: І цей був з Ним.
57Але він зрікся Його, сказавши жінці: Я не знаю Його.
58Невдовзі другий побачив його і сказав: І ти з них. Але Петро сказав цьому чоловікові: Ні!
59Минуло з годину часу, і ще один вимогливо казав: Напевне й цей був із Ним, бо він галілеянин.
60Але Петро сказав тому чоловікові: Не знаю, що ти кажеш. І відразу, як він ще говорив, заспівав півень.
61Тоді Господь, обернувся і глянув на Петра; і Петро пригадав слова Господа, як Він сказав йому: Передніше, аніж проспіває півень, зречешся Мене тричі.
62І, вийшовши геть, гірко заплакав.
63Люди, які тримали Ісуса, збиткувалися над Ним і били Його.
64І, накривши Його, далі били Його по обличчю і запитували Його: Нумо, пророкуй, хто вдарив Тебе?
65І багато інших знущань завдали Йому.
66А коли настав день, зібралася старшина народу, першосвященики і книжники, і завели Його до свого синедріону.
67І сказали: Чи Ти – Христос? Скажи нам. Він сказав їм: Якщо Я скажу вам, то ви не повірите.
68А якщо запитаю вас, не будете відповідати Мені і не відпустите Мене.
69Віднині Син Людський сидітиме праворуч Сили Божої.
70І сказали всі: Отож, Ти – Син Божий? Він відповідав їм: Ви кажете, що Я.
71А вони сказали Йому: Яке ж іще нам потрібне свідчення? Адже ми самі почули з Його уст!