1Повідав також притчу їм про те, що треба завжди молитися і не сумувати,
2Кажучи: В одному місті був суддя, котрий Бога не боявся і людей не соромився,
3А в тому місті була одна вдова, і вона, коли приходила до нього, то сказала: Захисти мене від супротивника мого.
4Але він тривалий час не хотів. А пізніше сказав сам собі: Хоч я Бога й не боюся і людей не соромлюся,
5Та оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більше надокучати мені.
6І сказав Господь: Чуєте, що каже суддя неправедний?
7Хіба не захистить Бог вибраних Своїх, що волають до Нього вдень і вночі, хоча й не поспішає захистити їх?
8Повідую вам, що надасть їм захист невдовзі. Але Син Людський, прийшовши, чи знайде віру на землі?
9Повідав також для деяких, котрі були певні в собі, що вони праведні, хоч принижували інших, отаку притчу:
10Двоє чоловіків зайшли до храму помолитися; один фарисей, а другий – митник.
11Фарисей почав молитися сам у собі так: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники або, як оцей митник:
12Пощуся двічі на тиждень і даю десяту частку від усього, що надбаю.
13А митник стояв оддалік і не смів навіть очей підвести до неба; але бив себе в груди, і благав: Боже! Будь милостивий до мене грішника!
14Повідую вам, що цей повернувся додому більш виправданий, аніж той: бо кожний, хто підносить себе сам, принижений буде, а той, що принижує себе, піднесеться.
15Приносили до Нього й немовлят, щоб Він торкнувся до них; а учні, коли бачили те, забороняли їм.
16Але Ісус, підкликавши їх, сказав: Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже;
17Істину кажу вам: Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не увійде до нього.
18І запитав Його хтось із старшин: Учителю добрий! Що мені вчинити, щоб успадкувати життя вічне?
19Ісус сказав йому: Нащо ти називаєш Мене добрим? Ніхто не добрий, а тільки один Бог.
20Чи відаєш Заповіді: Не чини перелюбу; не убивай; не кради; не свідкуй неправдиво; шануй батька твого і матір твою.
21А він сказав: Усе це я пильнував ще від юности моєї.
22Зачувши це, Ісус сказав йому: Ще одного бракує тобі: Усе, що маєш, продай, роздай убогим і будеш мати скарби на небесах, і приходь, та йди за Мною.
23А він, як почув це, зажурився, тому що був дуже багатим.
24Ісус побачив, що він зажурився і сказав: Як важко багатим увійти до Царства Божого!
25Бо зручніше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому увійти до Царства Божого.
26Ті, що слухали це, сказали: А хто ж може врятуватися?
27Але Він сказав: Те, що неможливе людям, можливе Богові.
28А Петро сказав Йому: Ось, ми залишили все і пішли за Тобою.
29Він сказав їм: Істину повідую вам: Немає нікого, хто залишив би дім, чи батьків, чи братів і сестер, чи дружину, чи дітей заради Царства Божого,
30І не дістав би набагато більше цього часу, і в наступному вікові – життя вічне.
31Відкликавши дванадцятеро учнів Своїх, сказав їм: Ось, ми підходимо до Єрусалиму, і звершиться все написане через пророків про Сина Людського:
32Бо видадуть Його поганам і зневажать Його, і образять, і обплюють Його,
33І будуть бити, і вб’ють Його; і третього дня воскресне.
34Але вони нічого зі сказаного не втямили; ці слова були для них утаємничені, і вони не зрозуміли почутого.
35А коли підходив Він до Єрихону, один сліпий сидів при дорозі й просив милостині;
36І коли почув, що повз нього проходить народ, запитав: Що це таке?
37Йому сказали, що Ісус Назарянин іде.
38Тоді він закричав: Ісусе, сину Давидів! Помилуй мене!
39Ті, що простували попереду, примушували його замовкнути; але він ще голосніше кричав: Сину Давидів! Помилуй мене.
40Ісус зупинився і наказав привести його до Себе. І, коли той підійшов до Нього, запитав його:
41Чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господе! Щоб мені прозріти.
42Ісус сказав йому: Стань видющим! Віра твоя врятувала тебе.
43І він зараз же прозрів і пішов за Ним, і прославляв Бога. І увесь народ, бачивши це, складав хвалу Богові.