1Йона вельми зажурився через це і був роздратований.
2І молився до Господа, і сказав: О, Господе! Чи не це я говорив, коли ще був у моїй країні? Саме тому я втікав до Таршішу, бо знав, що Ти – Бог добрий і милосердний, довготерплячий і вельми милостивий, і шкодуєш, що станеться лихо.
3І нині, Господе, візьми душу мою від мене, бо краще мені померти, аніж отак жити.
4І сказав Господь: Невже це завдало тобі жалю так глибоко?
5І вийшов Йона з міста і присів із східного боку біля міста, а тоді вчинив собі там курінь і сів під ним у затінку, аби побачити, що станеться з містом.
6І виростив Господь Бог рослину, і вона звелася над Йоною, щоб над головою його була тінь і щоб звільнити його від жалю його; Йона вельми втішився цією рослиною.
7І влаштував Бог так, що другого дня при з’яві зорі хробак підточив рослину, і вона всохла.
8А коли зійшло сонце, навів Бог спекотний східний вітер, і сонце почали смалити Йоні голову так, що він умлів та просив собі смерти і сказав: Краще мені вмерти, аніж отак жити.
9І сказав Бог Йоні: Невже так глибоко ти зазнав жалю через рослину? Він сказав: Вельми зажурився, навіть до смерти.
10Тоді сказав Господь: Ти жалкуєш за рослиною, над котрою ти не трудився і котру не вирощував, котра за одну ніч виросла і за одну ніч пропала.
11Чи Мені не пожаліти Ніневії, міста великого, в котрому понад сто двадцять тисяч людей, котрі не вміють відрізнити правої руки від лівої, і численну худобу?