1І було слово Господнє до Йони, сина Аміттаєвого:
2Підведися, йди до Ніневії – міста великого і проповідуй в ньому, бо злочини його дійшли до Мене.
3І підвівся Йона, щоб утікати до Таршішу від обличчя Господнього, і прийшов до Яфи і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, віддав гроші за перевіз і зійшов на нього, аби пливти з ними на Таршіш від обличчя Господнього.
4Але Господь кинув дужий вітер на море, і вчинилася на морі велика буря, і корабель уже мав розбитися.
5І налякалися мореплавці і заплакали кожний до свого бога, і почали кидати в море поклажу з корабля, щоби злегшити його від неї; а Йона спустився в трюм корабля, ліг і міцно заснув.
6І прийшов до нього керманич корабля і сказав йому: Чого ти спиш? Підведися, загукай до свого Бога, то, може, Бог твій згадає про нас, і ми не загинемо.
7І сказали один одному: Ходімо, кинемо жереба, щоб дізнатися, за кого спіткало нас це лихо. І кинули жереба, і випав жереб на Йону.
8Тоді сказали йому: Скажи нам, за кого спіткала нас оця біда? Чим ти займаєшся? І звідки ти прямуєш? Де твоя країна, і з якого ти народу?
9І він сказав їм: Я – єврей, вшановую Господа, Бога небес, що утворив море і суходіл.
10І виповнилися люди страхом великим і сказали йому: Нащо ти вчинив це? Бо дізналися ці люди, що він утікає від лиця Господнього, як він сам повідав їм.
11І сказали йому: Що вчинити нам з тобою, щоб море вгамувалося для нас? Бо море не вгавало, здіймало високі хвилі.
12Тоді він сказав їм: Візьміть мене і киньте мене в море, – і море вгамується для вас, бо я знаю, що через мене спіткала вас велика буря.
13Але ці люди почали дужо гребти, щоб дістатися суходолу, але не могли, бо море все ще бушувало супроти них.
14Тоді озвалися вони до Господа і сказали: Благаємо Тебе, Господе, нехай не загинемо за душу чоловіка оцього, і не стягни з нас кров без провини, бо Ти, Господе, вчинив, що вгодно Тобі!
15І взяли Йону і кинули його в море; і вгамувалося море від люті своєї.
16І налякалися ці люди Господа великим страхом і принесли пожертву і дали обітниці.