1Був такий (чоловік) Лазар, котрий хворів, – з Віфанії, із поселення, де мешкала Марія і Марта, її сестра.
2А Марія, що її брат Лазар був хворий, була та, котра помазала Господа миром і витерла ноги Його волоссям своїм.
3Сестри послали сказати Йому: Господе! Ось, кого Ти любиш, занедужав.
4Ісус почув те і сказав: Це хвороба не на смерть, але на славу Божу, щоби прославився через неї Син Божий.
5А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
6А коли почув, що він занедужав, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.
7Після цього сказав учням: Рушаймо знову до Юдеї.
8Учні сказали Йому: Равві! Чи давно юдеї шукали убити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?
9Ісус відповів: Хіба не дванадцять годин у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього.
10А хто ходить уночі, спотикається, тому що немає світла з ним.
11Повідавши це, відтак сказав їм: Лазар, приятель наш, заснув, але Я піду розбудити його.
12Учні Його сказали Йому: Господе! Якщо заснув, то одужає.
13Ісус казав про смерть його; а вони гадали, що Він сказав про звичайний сон.
14Тоді Ісус сказав їм відверто: Лазар помер;
15І радію за вас, що Мене там не було, щоб ви увірували, але ходімо до нього.
16Тоді Хома, інакше званий Дідим, сказав учням: Ходімо, ми також помремо з ним.
17Коли Ісус прийшов, то виявив, що він (Лазар) уже чотири дні у гробі.
18А Віфанія була поблизу Єрусалиму, приблизно за п’ятнадцять стадій,
19І багато юдеїв прийшло до Марти і Марії втішити їх у скорботі за братом їхнім.
20Марта почула, що йде Ісус, і пішла Йому назустріч; а Марія сиділа вдома.
21Тоді Марта сказала Ісусові: Господе! Якби Ти був тут, то не помер би мій брат;
22Але й зараз відаю, що все, що Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
23Ісус сказав їй: Воскресне твій брат.
24Марта сказала Йому: Знаю, що воскресне у воскресіння, останнього дня.
25Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо й помре, – оживе;
26І кожний живий, що вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?
27Вона сказала Йому: Так, Господе! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що приходить у світ оцей.
28Сказавши це, пішла й покликала потайки Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
29Вона, тільки-но зачула, квапливо підвелася і пішла до Нього.
30Ісус ще не входив до поселення, але був на тому місці, де зустріла Його Марта.
31Юдеї, котрі були з нею в домі і втішали її, побачили, що Марія квапливо підвелася й вийшла, також пішли за нею, вважаючи, що вона пішла до гробу – плакати там.
32А Марія, коли прийшла туди, де був Ісус, і побачила Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: Господе! Якби Ти був тут, не помер би мій брат.
33Коли Ісус побачив її у сльозах, та юдеїв, які прийшли з нею і також плакали, Сам відчув жалощі в дусі, зворушений,
34І сказав: Де ви поклали його? Сказали Йому: Господе! Піди й подивися.
35Ісус заплакав.
36Тоді юдеї загомоніли: Він таки справді любив його!
37А деякі з них сказали: Хіба не міг Він, що відкрив очі сліпому, вчинити, аби й цей не вмер?
38А Ісус, страждаючи в Собі, прийшов до гробу. То була печера, і камінь лежав зверху.
39Ісус сказав: Відкотіть каменя. Сестра померлого, Марта, сказала Йому: Господе! Зараз уже смердить, бо він чотири дні, як помер.
40Ісус сказав їй: Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
41Тим часом, відкотили каменя від печери, де лежав померлий. А Ісус підвів очі до неба і сказав: Батьку! Дякую Тобі, що Ти почув Мене;
42І Я знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, що тут стоїть, аби повірили, що Ти послав Мене.
43Сказавши це, Він гукнув дужим голосом: Лазарю! Вийди!
44І з’явився померлий, сповитий по руках і ногах поховальними запиналами, і обличчя його було підв’язане хустиною. Ісус сказав їм: Розв’яжіть його, нехай іде.
45Тоді чимало юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що вчинив Ісус, увірували в Нього;
46А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що вчинив Ісус.
47Тоді першосвященики і фарисеї зібрали раду і казали: Що нам сподіяти? Цей Чоловік багато див учинив;
48Якщо залишимо Його так, то всі увірують в Нього, – і, прийдуть римляни і оволодіють і краєм нашим, і народом.
49А один із них, Кайяфа, що був того року першосвящеником, сказав їм: Ви нічого не знаєте,
50І не зважаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, аніж, щоб увесь народ загинув.
51А це він сказав не від себе, але, будучи на той рік першосвящеником, провістив, що Ісус помре за народ,
52І не лише за народ, але також за те, щоб розкиданих дітей Божих зібрати в одне.
53Від того дня ухвалили вбити Його.
54А тому Ісус уже не ходив явно поміж юдеями, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, до міста, що звалося Ефраїм, – і там залишався з учнями Своїми.
55Наближалася Пасха юдейська, і багато людей із усієї країни прийшли до Єрусалиму, щоб очиститися.
56Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, казали один одному: Як ви гадаєте? Чи не прийде Він на свято?
57А першосвященики і фарисеї наказали, що коли хтось дізнається, де Він буде, то нехай повідає про те, щоб схопити Його.