1І відповідав Єліфаз теманянин, і сказав:
2Якщо спробуємо ми сказати до тебе слово, – чи не важко буде тобі? А втім, хто може втримати себе від слова!
3Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував,
4Тих, що падали, підводили слова твої, і коліна, що гнулися, ти зміцнював.
5А тепер це спіткало тебе, і ти знесилів; торкнулося до тебе, і ти збентежився.
6Чи страх твій не твоя надія? І чи не твоя надія – шляхи твої досконалі?
7Пригадай же, я благаю тебе, чи гинув хтось безневинний, і де це праведних викорінювали?
8Як я бачив, ті, що орали безчестя і сіяли зло, – жнивують його.
9Від подмуху Божого гинуть і від гніву Його щезають.
10Ревище лева і голос ривучого замовкає, і зуби молодих левів ламаються.
11Старий лев гине без здобичі, і діти левиці розходяться.
12І ось, до мене потайки принесли слово, і вухо моє прийняло дещицю від нього.
13Серед роздумів про нічні видіння, коли сон опановує людьми,
14Обгорнув мене жах і тремтіння, і трясло всі кістки мої.
15І дух пролинув перед лицем моїм; дибки стало волосся на мені,
16Він стояв, – але я не розпізнав його виду, – лише присутність відчув у тихому віянні, і голос почув:
17Чи праведніша людина від Бога? І хіба людина чистіша від свого Творця?
18Ось, Він і служникам Своїм не довіряє, – і в ангелах Своїх вбачає вади;
19Тим паче – у тих, що мешкають у глиняних хижках, котрих основа – порох, котрі винищуються швидше від молі?
20З ранку до вечора вони розкладаються; вони загинуть назавжди, і ніхто їх не побачить.
21Чи не гинуть з ними й достойності їхні? Вони помирають, не сягнувши мудрости.