1Коли ті три мужі перестали відповідати Йовові, бо він був справедливий в очах своїх,
2Тоді спалахнув гнів Елігу, сина Барах’їлового, бузянина, з роду Рамового, – на Йова спалахнув його гнів за те, що він виправдовував себе більше, аніж Бога;
3А на трьох друзів його спалахнув гнів його за те, що вони не знайшли, що відповідати, однак звинувачували Йова.
4Елігу чекав, доки говорив Йов, тому що вони за віком були старші від нього.
5Коли ж Елігу побачив, що немає відповіді в устах тих трьох мужів, тоді спалахнув гнів його.
6І відповідав Елігу, син Барах’їлів, бузянин, і сказав: Я молодий літами, а ви старі; а тому я не наважувався і боявся висловити вам своє міркування.
7Я казав собі: Нехай говорять дні, і багатоліття навчає мудрости.
8Але дух у людині і натхнення від Вседержителя дає йому розуміння.
9Не багатолітні лише мудрі, і не старі лише розуміють правду.
10Тому я кажу: Вислухайте мене, висловлю вам свою думку також і я.
11Ось, я чекав слів ваших, – прислуховувався до міркувань ваших, доки ви придумували, що сказати.
12І я уважно дивився на вас, і ось, ніхто з вас не звинувачує Йова і не відповідає на його слова.
13Не скажете: Ми знайшли мудрість – Бог його спростує, а не людина.
14Якби він завертав слова свої до мене, то я не вашими міркуваннями відповідав би йому.
15Злякалися, не відповідають більше, перестали казати.
16А тому я очікував, а вони не говорять, зупинилися і не відповідають більше,
17То я відповім з мого боку; висловлю свої міркування я також.
18Бо я виповнений словами, і дух у мені завдає тіснот мені.
19Ось, утроба моя, наче вино невідкрите: воно може ось-ось прорватися, мов ті нові бурдюки.
20Висловлюся, і буде мені легше, розтулю уста мої, і відповім.
21На обличчя людини дивитися не буду і до жодної людини не підлещуватимусь.
22Тому що я не вмію лестити: зараз же убий мене, мій Творче!