1Заповіта я склав з очима моїми, щоб не мислити мені про дівчину.
2Яка ж доля мені від Бога згори? І який спадок від Всевишнього з небес?
3Чи не для нечестивого погибель, і чи не для того, хто чинить лихе, отака халепа?
4Чи не бачив Він шляхів моїх і чи не рахував усіх моїх кроків?
5Якщо я ходив у марноті, і якщо нога моя поспішала лукавити, –
6Нехай зважать мене на вагах правди, і Бог спізнає мою чистоту.
7Якщо ступні мої ухилялися від шляху, і серце моє простувало за очима моїми, і коли щось нечисте прилипало до рук моїх,
8То нехай же я сію, а інший їсть, і нехай паростки мої викорінені будуть.
9Якщо серце моє спокушалося жінкою, і я робив засідку біля дверей мого ближнього, –
10Нехай моя дружина меле на іншого, і нехай інший нахиляється над нею;
11Тому що це – злочин, це – беззаконня, що належить судові.
12Це – вогонь, що пожирає до винищення, котрий вирвав би з корінням добро моє.
13Якщо я нехтував правами служника і служниці моєї, коли вони мали суперечку зі мною,
14То що почав би я діяти, якби Бог повстав? І коли б Він глянув на мене, що я відповів би Йому?
15Чи не Він, Котрий утворив мене в лоні, витворив і його, і так само учинив нас в утробі?
16Чи відмовляв я тому, що мав нужду, на їхнє прохання і чи засмучував очі вдови?
17Чи сам я з’їдав шматка свого, і чи не їв від нього сирота?
18Бо з дитинства він зростав зі мною, як з батьком, і від лона матері моєї я допомагав удові.
19Якщо я бачив когось, що гинув без одежі і бідака без вбрання, –
20Чи не благословляли мене рамена його, і чи не був він зігрітий вовною овечок моїх?
21Якщо я підносив руку мою на сироту, коли бачив допомогу собі коло брами,
22То нехай плече моє відпаде од спини, і рука моя нехай відламається од ліктя.
23Тому що страшна для мене покара від Бога; перед величчю Його я не міг би устояти.
24Чи мав я золото за своє опертя і чи казав скарбові: Ти надія моя?
25Чи мав я радість, що багатство моє величезне, і що рука моя надбала багато?
26Спостерігаючи за сонцем, як воно сяє, і на місяць, як він величаво простує,
27Чи спокусився я у таємниці серця свого і чи цілували уста мої руку мою?
28Це також було б злочином, що належить судові; бо я відрікся б від Бога Всевишнього!
29Чи радів я з погибелі ворога свого, і чи тішився, коли нещастя доганяло його?
30Не дозволяв я устам моїм грішити прокляттям душі його.
31Чи не казали люди шатра мого: О, коли ми від м’яса його не наситилися?
32Мандрівник не ночував на вулиці; двері мої я відчиняв йому.
33Якби я приховував учинки мої, як чоловік, приховуючи в грудях моїх вади мої,
34То я страхався б великої громади, і презирство одноплемінних лякало б мене, і я мовчав би, і не виходив за браму.
35О, якби хтось вислухав мене! Усе моє бажання, щоб Вседержитель відповідав мені, і щоб захисник мій склав записа.
36Я носив би його на плечах моїх і покладав би його, мов корону;
37Оголосив би Йому число кроків моїх, і зблизився б з ним, як із князем.
38Якщо голосила на мене земля моя, і скаржилися на мене борозни її;
39Якщо я їв плоди її без оплати і ускладнював життя землеробів,
40То нехай замість пшениці виросте будяк, і замість ячменю – кукіль. Слова Йовині скінчилися.