1Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, – говорить Господь, до Мене звернися; і якщо відкинеш мерзоту твою від лиця Мого, – то не будеш поневірятися.
2І будеш присягатися: Живий Господь! В істині, в суді і в правді; і народи будуть Ним благословлятися і Ним хвалитися.
3Бо так говорить Господь до мужів Юдеї та Єрусалиму: Розорюйте собі нові ниви і не сійте поміж тернами.
4Обріжте себе для Господа, і зніміть крайню плоть вашого серця, мужі юдейські і городяни Єрусалиму, щоб гнів Мій не бурхнув, як вогонь, і не спалахнув незгасно з причини лихих нахилів ваших.
5Оголосіть в Юдеї і звістіть в Єрусалимі, і проголошуйте і сурміть сурмою по країні; кричіть уголос і промовляйте: Збирайтеся, і ходімо в укріплені міста.
6Піднесіть знамено до Сіону, біжіть не зупиняйтеся; бо Я наведу з півночі лихо і велику погибель.
7Виходить лев зі своєї гущавини, і з’являється винищувач народів; він виходить із свого місця, щоб землю твою вчинити пустелею; міста твої будуть спустошені, залишаться без мешканців.
8А тому підпережіться веретищем, плачте і ридайте, бо лють гніву Господнього не відвернеться од нас.
9І станеться того дня, – говорить Господь, – зомліє серце в царя і серце у князів; і жахнуться священики, і здивуються пророки.
10І сказав я: О, Господе Боже! Невже Ти лише вабив народ оцей та Єрусалим, кажучи: Мир буде у вас; а тим часом, меч сягає душі?
11О тій порі сказано буде народові цьому та Єрусалимові: Гарячий вітер рине з висот пустельних на шлях доньки народу Мого, не для віяння і не для очищення;
12І прилине до Мене звідти вітер потужніший від цього, і Я звершу суд над ними.
13Ось, підноситься він, мов хмари, і колісниці його – наче вихор, коні його прудкіші від орлів. Горе нам! Бо ми будемо спустошені.
14Змий недобре із серця твого, Єрусалиме, щоб тобі врятуватися: доки будуть гніздитися в тобі зловісні думки?
15Бо вже лине голос від Дана, і вість про загибель з гори Ефраїмової:
16Оголосіть народам, сповістіть Єрусалимові, що йдуть з далекої країни облягти; і вигуками своїми виповнюють міста Юдеї.
17Мов сторожа полів, вони облягають його кружма, бо він збунтувався супроти Мене, – говорить Господь.
18Шляхи твої і діяння твої завдали тобі цього; від твого нечестя тобі так гірко, що сягає серця твого.
19Утробо моя! Утробо моя! Сумую у глибинах серця мого, хвилюється в мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук сурми, тривогу бою.
20Лихо за бідою; вся земля спустошується, несподівано понищені шатра мої, миттю – намети мої.
21Чи довго мені бачити знамено, чути звук сурми?
22Це тому, що народ Мій безглуздий – не знає Мене; нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на лихе, а добра чинити не вміють.
23Дивлюся на землю – і ось, вона спустошена і порожня, – на небеса, і немає в них світла.
24Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби хитаються.
25Дивлюся – і ось, немає людини, і всі птахи небесні порозліталися.
26Дивлюся – і ось, родюча земля – пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його.
27Бо так сказав Господь: Вся земля буде спустошена, але винищення ущент не вчиню.
28Заплаче від цього земля, і небеса затьмаряться вгорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не покаюся за це, і не відступлюся од цього.
29Від гуркітняви вершників і стрільців порозбігаються всі міста: вони сховаються в густих лісах і позалазять на скелі; усі міста спорожніють, і не буде в них жодного мешканця.
30А ти, спустошена, що почнеш робити? Хоч ти одягаєшся у пурпур, хоч оздоблюєш себе золотими шатами, обмальовуєш очі твої фарбами, але надаремно оздоблюєш себе; зневажили тебе коханці – вони шукають душі твоєї.
31Бо Я чую голос, наче жінки-породіллі, стогін, наче тієї, що народжує вперше, голос доньки Сіону; вона стогне, простягаючи руки свої: О, горе мені! Душа моя знемагає перед убивниками.