1Надсилайте ягнят володареві землі із Сели в пустелі на гору доньки Сіону.
2Бо на заблуклу пташку, що випала з гнізда, будуть схожі доньки Моава біля бродів Арнонських.
3Дай раду, прийми ухвалу; вчини нам затінок серед полудня, як уночі, тінню своєю, прихисти вигнанців, не видай заблуклих.
4Нехай поживуть у тебе мої вигнанці моавитяни; будь їм притулком від грабіжника; бо гнобителя не стане, грабунок припиниться, а гнобителі щезнуть на землі.
5І утвердиться престол милістю, і посяде на ньому в істині, в шатрі Давидовому, Суддя, що шукає правди і прагне правосуддя.
6Чули ми про пиху Моавову, про гордощі без міри, про зарозумілість його і пихатість, а також про несамовиття його: нещира мова його.
7А тому заплаче Моав за Моавом, усі будуть голосити; будете ридати за підмурками Кір-Харесету – вони ущент зруйновані.
8Поля-бо хешбонські виснажилися, а також виноградники Сівми; володарі народів понищили кращу лозу, котра сягала аж до Язеру, розпросторювалися пустелею, пагони їхні розросталися, переходили за море.
9Тому я також буду плакати за лозою Сівми плачем Язера; буду обливати тебе слізьми моїми о, Хешбоне, і Елале, бо в пору збирання винограду твого і під час жнив твоїх немає гамірливих радощів понад ці.
10І щезли з родючої землі веселощі і радість, у виноградниках не співають і не радіють; виноградар не топче грона в чавилах; погуків радости не чути.
11Ось чому стогне слово моє за Моава, як гусла, і серце моє за Кір-Харесетом.
12І хоч з’явиться Моав і буде до втоми працювати на пагорбах, і прийде до святині своєї помолитися, та йому те не допоможе.
13Ось слово, котре вирік Господь про Моава здавна.
14А нині так говорить Господь: За три роки, рахуючи роки найму, велич Моава зазнає занепаду з усією значною велелюдністю, і останок буде маленький, незначний і безсилий.