1А тому, залишивши початкове учення Христове, поспішімо до досконалости; і не будемо знову закладати підвалини відвернення од мертвих справ і віри в Бога,
2Навчання про хрещення, про покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний.
3І це вчинимо, якщо Бог дозволить.
4Бо не можна тих, що одного разу стали зрячими і спізнали дару небесного та були вчинені співучасниками Духа Святого,
5І спожили добре Боже Слово і сили майбутнього віку,
6І відпали, знову оновлювати каяттям, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його.
7Земля, що неодноразово п’є дощ, котрий часто падає на неї, і вирощує злак, який корисний тим, для котрих вирощується, дістає благословення від Бога;
8А та, що приносить терня і будяччя, – не придатна і близько до прокляття, котрого кінець – спалення.
9А втім, про вас, улюблені, ми маємо надію, що ви у кращому стані і тримаєтеся порятунку, хоч і кажемо отак.
10Бо не є неправедний Бог, щоб забув справу вашу і працю любови, котру виявили ви у ймення Його, послуживши і служачи святим.
11А тому бажаємо також, щоб кожний з вас, для цілковитої певности в надії, виявив таку саму ревність до кінця;
12Щоб ви не зледащіли, але наслідували тих, котрі вірою і довготерпінням успадковують обітниці.
13Бог, даючи обітниці Авраамові, оскільки не міг ніким вищим присягнутися, присягався Сам Собою,
14Кажучи: Істинно, благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе.
15Отож, Авраам довго терпів і одержав обіцяне.
16Люди присягаються горішнім і присяга на підтвердження закінчує всіляку суперечку в них.
17А тому й Бог, бажаючи показати якомога величніше спадкоємцям обітниці непохитність Своєї волі, підтвердив присягою,
18Щоб у двох непорушних речах, в котрих неможливо Богові сказати неправду, тверду втіху ми мали, поспішили взятися за надію, передніше залишену для нас.
19Котра для душі є, неначе якір безпечний і міцний, і входить у внутрішнє за завісу,
20Куди предтечею за нас увійшов Ісус, ставши Першосвящеником навіки за чином Мелхиседека.