1А тому ми також, маючи довкола себе таку хмару свідків, скинемо з себе всякого тягаря і гріх, що нас перепиняє, і з терплячістю будемо проходити належний нам шлях боротьби.
2Дивлячись на Ісуса, Архипастиря і Творця віри, Котрий замість радости, що була перед Ним, витерпів хрест, знехтував соромом, і сів праворуч Божого престолу.
3Тож подумайте про Того, Хто витерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знесиліти і не ослабнути душами вашими.
4Ви ще не змагалися до крови у боротьбі супроти гріха,
5І забули втіху, котра вам пропонується, як синам: Сину Мій! Не нехтуй Господньою карою і не падай духом, коли Він викриває тебе.
6Бо Господь, кого любить, того карає; і б’є кожного сина, котрого приймає.
7Якщо ви терпите покарання, то Бог чинить з вами, як із синами. Бо хіба є якийсь син, котрого не карав батько?
8А якщо залишаєтеся без покарання, котре всім спільне, то ви – позашлюбні (незаконні) діти, а не сини.
9Причому, якщо ми мали тілесних батьків наших, котрі виправляли нас, і ми шанували їх, то чи не набагато більше маємо коритися Батькові духів, щоб жити?
10Ті карали нас за своїм свавіллям для небагатьох днів; а Цей – для користі, щоб нам мати участь у святості Його.
11Усіляке покарання теперішнього часу видається не радістю, а печаллю; але згодом для навчених через нього приносить мирний плід праведности!
12Отож, зміцніть опущені (знесилені) руки, і хиткі коліна.
13І влаштовуйте рівні шляхи ногам вашим, щоб кульгаве не збочило зі шляху, а краще виправилося.
14Прагніть мати мир з усіма, і святість, без котрої ніхто не побачить Господа.
15Пильнуйте, щоб хтось не втратив благодать Божу; щоб якийсь гіркий корінь, виникнувши, не завдав шкоди, і щоб не опоганив багатьох людей.
16Щоб не було поміж вами якогось блудника, або нечестивця, котрий би, як Ісав, за одне їство відмовився од своєї першовроджености.
17Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословення, відкинутий був і не міг змінити намірів батька, хоча й просив про те слізно.
18Бо ви приступили не до гори, котрої можна торкнутися; та не до палаючого вогню, і не до пітьми й мороку і бурі,
19Не до звуку сурми і голосу слів, котрий ті, що чули, просили, щоб до них більше не мовилося слово.
20Бо вони не могли витерпіти того, що заповідане було: якщо навіть звір торкнеться до гори, буде побитий камінням, або уражений списом;
21І таким жахливим було це видіння, що й Мойсей сказав: Я в страхові і трепеті.
22Але ви приступили до гори Сіонської і до міста Бога Живого, до небесного Єрусалиму і до десятків тисяч Ангелів,
23До урочистого собору і церкви первістків, написаних на небесах, і до Судді усіх – до Бога, і до духів праведників, що досягнули досконалости,
24І до Посередника нового Заповіту Ісуса, і до крови кроплення, що говорить краще, аніж Авелева.
25Глядіть, не відвертайтеся од того, що промовляє. Якщо ті, що не послухали того, хто промовляв на землі, не уникли покарання, то тим паче не уникнемо й ми, якщо відвернемося від Того, Хто промовляв з небес.
26Котрого голос тоді захитав землю, і Котрий нині дав таку обіцянку: Ще раз захитаю не тільки землю, але й небо.
27Слова ще раз означають зміну розхитаного, як утвореного, щоб існувало непохитне.
28Отож, ми, приймаючи царство непохитне, будемо берегти благодать, якою будемо служити вельми угодно Богові, із благоговінням і страхом.
29Тому що Бог наш є вогонь, що поглинає.