1І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всіляку скотину, котрі були з ним у ковчезі; і навернув Бог вітер на землю, і води почали відпливати.
2І замкнулися джерела безодні і вікна небесні, і вщух дощ із неба.
3А вода поволі верталася із землі, і почала опадати вода, як минуло сто п’ятдесят днів.
4І зупинився ковчег сьомого місяця, сімнадцятого дня місяця, на горах Араратських.
5Вода опадала дедалі, аж до десятого місяця; а першого дня десятого місяця завиднілося верхів’я гір.
6По сорока днях Ной відчинив зроблене ним вікно у ковчезі.
7І випустив ворона, котрий, відлетівши, літав і повертався, доки звільнилася земля од води.
8Потім випустив од себе голуба, щоби переконатися, чи зійшла вода з лику землі.
9Але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх, і повернувся до нього в ковчег; бо вода все ще була на поверхні всієї землі; і він простер руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
10І, зачекавши іще сім днів інших, знову випустив голуба з ковчега.
11Голуб повернувся до нього надвечір; і ось, свіжий оливковий листочок у дзьобі: і Ной довідався, що вода зійшла з лику землі.
12Він зачекав іще сім днів інших, і випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.
13Шістсот першого року до першого дня першого місяця зійшла вода із землі; і розібрав Ной покрівлю ковчега, і огледівся, аж ось поверхня землі стала суходолом.
14І другого місяця, двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.
15І сказав Бог Ноєві:
16Вийди з ковчега ти, і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою.
17Виведи із собою всіх тварин, котрі з тобою, од всілякої плоті, з птахів і скоту, і всіх плазунів, що повзають по землі: нехай розійдуться вони по землі, і нехай плодяться, розмножуються на землі.
18І вийшов Ной, і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним.
19І всі звірі, і всі плазуни, і всі птахи, все, що рухається по землі за родами своїми, вийшли з ковчега.
20І спорудив Ной жертовника Господові; і взяв із усіляких тварин чистих, і з усіляких птахів чистих, і приніс усеспалення на жертовнику.
21І почув Господь приємні пахощі, і сказав Господь у серці Своєму: Не буду більше проклинати землю за людину, бо помисли людського серця – зло від юности її; і не буду більше вражати всього, що живе, як Я вчинив.
22У майбутньому в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.