1Є ще зло, котре я бачив під сонцем, і його чимало поміж людьми:
2Бог дає людині багатство і майно, і славу, і немає для душі нестачі в чомусь, чого вона зажадала б; але не дає їй Бог скористатися з цього, а користується ним чужа людина. Оце – марнота і важка недуга!
3Якби людина народила сто дітей і прожила багато літ, і ще примножилися дні життя її, але душа її не тішилася б добром і не було б їй навіть похорону, то я сказав би: Викидень щасливіший від неї;
4Тому що він надаремно прийшов і відійшов у пітьму, і ймення його покрите мороком.
5Він не бачив навіть і не спізнав сонця; йому спокійніше, аніж тій.
6А та, хоч би прожила дві тисячі літ і не мала утіхи з добра, чи не всі підуть до одного місця?
7Усі труди чоловіка – для його рота, а душа його не насичується.
8Яка ж перевага мудрого перед глупаком, яка – убогого, що вміє ходити перед живими?
9Краще бачити очима, аніж блукати душею. І це також марнота і знемога духу!
10Що існує, те вже має ім’я, і відомо, що це – людина, і вона не може змагатися з тим, хто сильніший від неї.
11Багато таких речей, котрі примножують марноту: а що ж для людини краще?
12Бо хто відає, що добре для людини в житті, упродовж усіх днів марнотного життя її, котрі вона відбуває, мов тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?