1І обернувся я, і побачив усіляке гноблення, яке вчиняється під сонцем; і ось сльози пригноблених, а розрадника в них немає; і в руці гнобителів їхніх – сила, а розрадника в них немає.
2І похвалив я мертвих, котрі давно померли, більше живих, аніж тих, що живуть донині;
3А втішений найбільше з цих двох той, хто ще не існував, хто не бачив лихих справ, які вчиняються під сонцем.
4Бачив я також, що всяка праця і всякий успіх у справах викликає взаємну заздрість поміж людьми. І все це – марнота і знемога духу!
5Безглуздий сидить, склавши свої руки, і з’їдає плоть свою.
6Краще жменя зі спокоєм, аніж пригорщі із трудом і знемогою духу.
7І обернувся я, і побачив іще марноту під сонцем.
8Людина самотня, й іншого немає; ні сина, ні брата немає в неї, а всій праці її немає краю, і око її не насичується багатством. То для кого я працюю і позбавляю душу мою щастя? І це все – марнота і лихий клопіт!
9Двом краще, аніж одному; тому що в них є гарна винагорода за їхню працю.
10Бо, якщо впаде один, то другий підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а другого немає, котрий підняв би його.
11А також, якщо лежать двоє, то обидвом тепло; а одному як зігрітися?
12І якщо почне хто-небудь долати одного, то двоє постануть супроти нього. І нитка потрійна не скоро порветься.
13Краще вбогий, але розумний юнак, аніж старий, але нерозумний цар, котрий порад не приймає.
14Бо той з в’язниці вийде на царство, хоч народився в царстві своєму убогим.
15Бачив я всіх живих, що ходять під сонцем, з оцим другим юнаком, котрий займе місце пеpшого.
16Безліч було народу, котрий був перед ним, хоча прийдешні не знатимуть радощів від нього. І оце – марнота і знемога духу!
17Зважай на свою ходу, коли йдеш до Божого дому, і будь готовий, скорше слухати, аніж присиносити пожертви як нерозумні; бо вони не вважають, що вчиняють зле.