1Сказав я в серці моєму: Дай, випробую тебе радістю, і спізнай втіхи добром; але й це – марнота!
2Про сміх сказав я: Глупота! І про веселощі: Що вони приносять?
3Надумав я в серці моєму втішати вином тіло моє, і в той час, коли серце моє підкорялося мудрості, притримуватися глупоти, аж доки не побачу, що добре для синів людських, що мусили б вони чинити під небом у нетривалі дні свого життя.
4Я започаткував значні справи: Спорудив собі палаци, насадив собі виноградників,
5Упорядкував собі сади і гаї, і посадив у них усіляких плодових дерев;
6Учинив собі водоймища для зрошування з них гаїв, у котрих виростали дерева;
7Надбав я собі служників і служниць, і домашня челядь була в мене; а також великої і малої худоби було в мене більше, аніж у всіх, що були в Єрусалимі передніше від мене.
8Нагромадив собі срібла і золота і коштовностей від царів і провінцій; завів у себе співаків і співачок, і наложниць – насолоду синів людських.
9І став я великим і найбагатшим понад усіх, що були в Єрусалимі передніше від мене; і мудрість моя була зі мною.
10Чого б очі мої не зажадали, я не відмовляв їм; не забороняв серцю моєму жодних веселощів, тому що серце моє раділо при кожній праці моїй, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх.
11І озирнувся я на всі діяння мої, котрі вчинили мої руки, і на працю, котрою трудився я, вчиняючи їх: та ось, усе – марнота і знемога духу, і немає від них користі під сонцем.
12І обернувся я, щоб глянути на мудрість і безум та глупоту: Бо що може вчинити людина після царя понад те, що вже звершене?
13І побачив я, що перевага мудрости перед глупотою така ж, як перевага світла перед пітьмою.
14У мудрого очі його – у голові його, а безглуздий ходить в пітьмі. Але я пізнав, що одна доля судилася їм усім.
15І сказав я в серці моєму: Мене також спіткає така доля, як і глупака: навіщо я став таким вельми мудрим? І сказав я в серці моєму, що це також марнота.
16Тому що мудрого не пам’ятають вічно, як того ж таки глупака; у прийдешні дні все забудеться, і – нате вам: мудрий помирає так само, як безглуздий.
17І зненавидів я життя: тому що бридкими стали мені діяння, котрі вчиняються під сонцем; бо все марнота і знемога духу!
18І зненавидів я всю працю мою, котрою трудився під сонцем; тому що мушу залишити його людині, котра буде по мені.
19І хто знає, чи мудрим він буде, чи безглуздим? Тим часом, він порядкуватиме усією працею моєю, котрою я трудився і котрою виявив себе мудрим під сонцем. І все оце – марнота.
20І обернувся я, щоб навіяти моєму серцю зректися всієї праці, котрою я трудився під сонцем:
21Тому що буває людина, котра працює мудро, з розумом та успіхом, і мусить віддати усе чоловікові, котрий не працював, неначе спадок його. І оце – марнота і лихо велике.
22Бо що матиме людина від усієї праці своєї і клопотів серця свого, що працює вона під сонцем?
23Тому що всі дні її – скорбота, і всі труди її – неспокій; навіть уночі серце її не відає спокою. І оце – марнота!
24Не під владою людини і те добро, щоб їсти і пити, і насолоджувати душу свою від праці своєї. Я побачив, що й це також – від руки Божої;
25Тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього?
26Бо людині, котра добра перед лицем Його, Він дасть мудрість і знання, і радість; а грішникові приносить клопіт збирати і накопичувати, щоб опісля віддати доброму перед лицем Божим. І оце – марнота і знемога духу!