1Коли ухвалили, щоб нам пливти до Італії, то віддали Павла і деяких інших в’язнів сотникові Августового полку, на ім’я Юлій.
2Ми піднялися на адрамітський корабель і вирушили, маючи намір пливти неподалік від азійських місцин; з нами був Аристарх, македонянин із Солуня.
3Другого дня пристали до Сидону; Юлій вчинив з Павлом людяно, а тому дозволив йому навідатися до друзів і скористатися з їхньої опіки.
4Відтак ми рушили звідти і припливли до Кіпру з причини супротивних вітрів,
5І коли перепливли море навпроти Килікії і Памфілії, то прибули до Міри Лікійської.
6Там сотник знайшов олександрійського корабля, що відпливав до Італії, і посадовив нас на нього.
7Неквапливо пливли багато днів, а коли були навпроти Кніду, то з причини супротивного вітру, що завадив нам, ми підпливли до Кріту біля Салмону.
8Пропливши з великими труднощами повз нього, прибули до однієї місцини, названій Добрі Пристані, поблизу котрої було місто Ласея.
9Та оскільки минуло досить часу, і плавання було вже небезпечне, тому що й піст уже проминув, то Павло радив,
10Кажучи їм: Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу чи корабля, але також для нашого життя.
11Але сотник більше довіряв стерновому і капітанові корабля, аніж словам Павла.
12А оскільки пристань була не придатна для мешкання взимку, то більшість радила відпливти звідти, щоб, коли можливо, дійти до Фініки, і перезимувати в пристані крітській, неприступній південно-західному і північно-західному вітрам.
13А коли вітер південний здійнявся, то вони, гадаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Кріту.
14Але незабаром здійнявся навпроти нього буряний вітер, названий евроклідон.
15Корабель схопило так, що він не міг чинити опору вітрові, і ми полинули, віддавшися хвилям.
16І добігли до одного острова, названого Клавдою, аж так, що заледве могли утримати човна;
17Ми підняли його і почали використовувати допоміжні засоби і обв’язали корабель; тому що боялися, аби не сісти на мілину, опустили вітрила, і в такий спосіб носилися по хвилях.
18Другого дня, з причини великої бурі, почали викидати вантажі,
19А третього ми своїми руками повикидали з корабля речі.
20Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і велика буря тривала, то врешті-решт щезла будь-яка надія на наше спасіння.
21І через те, що довго не їли, то Павло, ставши поміж ними, сказав: Мужі! Варто було послухати мене і не відходити од Кріту, чим уникнули б цих утруднень і шкоди;
22А тепер благаю вас підбадьортеся, бо жодна душа з-поміж вас не загине, а лише корабель;
23Бо Ангел Бога, Котрому я належу і Котрому служу, з’явився мені цієї ночі.
24І сказав: Не бійся, Павле, тобі необхідно постати перед кесарем, і ось, Бог подарував тобі всіх, що пливуть з тобою.
25А тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано:
26Ми маємо натрапити на якийсь острів.
27Чотирнадцятої ночі, як нас носило в Адріатичному морі, близько півночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,
28І, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потому на незначній віддалі виміряли знову і знайшли п’ятнадцять сажнів.
29Остерігаючись, щоб не потрапити на кам’янисті місцини, кинули з корми чотири якорі і наджидали дня.
30А коли корабельники хотіли повтікати з корабля і спускали на море човни, вдаючи, що мають намір покидати якорі з носа (корабля),
31Павло сказав сотникові і воякам: якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не можете урятуватися.
32Тоді воїни перерізали мотузки на човні, і він упав.
33Перед настанням дня, Павло умовляв усіх спожити їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви в очікуванні, залишаєтеся без їжі, не споживаючи анічого;
34А тому прошу вас спожити їжу: це прислужиться вам для збереження життя; бо ні в кого з вас не пропаде й волосина з голови.
35Сказав це, взяв хліб, подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти.
36Тоді всі підбадьорилися і також спожили їжу;
37А було всіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38А коли наситилися їжею, почали злегшувати корабля, викидаючи пшеницю в море.
39Коли ж настав день, землі не впізнали, а угледіли якусь затоку, що мала пологий берег, до котрого й вирішили, якщо можна, пристати з кораблем.
40І, піднявши якорі, пішли морем з уже розв’язаними стернами, і піднявши вітрило за вітром, пливли до берега.
41Потрапили на косу, і корабель сів на мілину: ніс загруз і лишився нерухомим, а корму розбивало силою хвиль.
42Вояки змовилися було умертвити в’язнів, щоб хто-небудь випливши, не втік.
43Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього заміру, і наказав тим, що вміють плавати, першим кинутися і вийти на землю.
44А іншим рятуватися – хто на дошках, а хто на будь-чому від корабля. І в такий спосіб всі врятувалися на землі!