1Павло, спрямувавши погляд на синедріон, сказав: Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.
2А першосвященик Ананія наказав тим, що стояли перед ним, бити його по устах.
3Тоді Павло сказав йому: Бог буде тебе бити, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити за законом, і, всупереч законові, наказуєш бити мене.
4А присутні сказали: Першосвященика Божого ганьбиш?
5Павло сказав: Я не знав, браття, що він першосвященик; бо написано: старшого в народі твоєму не обмовляй.
6А коли Павло дізнався, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, проголосив у синедріоні: Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять.
7А коли він сказав це, стався розбрат поміж фарисеями і саддукеями, і зібрання розділилося;
8Бо саддукеї кажуть, що воскресіння немає, ні Ангела, ні духу, а фарисеї визнають і те, і те.
9Зчинився великий галас, і підвелися книжники з групи фарисеїв, сперечалися, кажучи: Нічого поганого ми не бачимо в цьому чоловікові; а якщо дух чи Ангел казав йому, то не будемо чинити спротиву Богові.
10Та оскільки розбрат посилився, то тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, наказав воякам зайти і взяти його з-поміж них і відвести до фортеці.
11Наступної ночі Господь з’явився до нього і сказав: Дій, Павле; бо як ти засвідчував про Мене в Єрусалимі, так належить тобі засвідчувати також у Римі.
12Із настанням дня деякі юдеї вчинили змову і поклялися не їсти і не пити, доки не заб’ють Павла;
13А було близько сорока таких, що вчинили подібне закляття;
14Тож вони, прийшовши до першосвящеників і старшин, сказали: Ми присягою присягалися не їсти нічого, аж доки не заб’ємо Павла;
15Отож, нині ви із синедріоном мусите дати знати тисяцькому, щоб він узавтра вивів його до вас так, неначе ви хочете пильніше розглянути справу про нього; а ми передніше, аніж він наблизиться, спроможні убити його.
16Зачувши про цю змову, син сестри Павлової прийшов і, зайшовши до фортеці, повідомив Павлові.
17А Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має дещо сказати йому.
18Той узяв його і привів до тисяцького і сказав: В’язень Павло покликав мене і попросив відвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі.
19Тисяцький взяв його за руку, і усамітнившись з ним, запитав: Що саме ти маєш сказати мені?
20Він відповідав, що юдеї дійшли згоди просити тебе, щоб ти завтра вивів Павла перед синедріоном, нібито вони хочуть пильніше дослідити справу про нього;
21Але ти не слухай їх; бо його підстерігають понад сорок чоловіків із них, котрі заприсяглися не їсти і не пити, аж доки не заб’ють його; і вони зараз готові і чекають на твою згоду.
22Тоді тисяцький відпустив юнака сказавши: Нікому не кажи, що ти оголосив мені це.
23І прикликав двох сотників, і сказав: Приготуйте мені вояків піших двісті, вершників сімдесят і стрільців двісті, щоб з третьої години ночі йшли до Кесарії;
24Приготуйте також віслюків, аби, Павла посадовивши, припровадити його до правителя Фелікса.
25Написав також листа ось такого змісту:
26Клавдій Лісій – високоповажному намісникові Феліксу – вітання;
27Цього чоловіка юдеї схопили і мали намір убити; а я, прийшовши з вояками, врятував, дізнавшися, що він римський громадянин;
28Потім, бажаючи дізнатися, за що звинувачували його, привів його до їхнього синедріону.
29І знайшов, що його звинувачують за те, що має суперечливі думки щодо закону їхнього, але що немає в ньому жодної провини, вартої смерти чи кайданів;
30А коли до мене дійшло, що юдеї змовляються на лихе супроти цього чоловіка, то я негайно послав його до тебе, наказавши й обвинувачам свідчити на нього перед тобою; бувай здоровий!
31Тож вояки, виконуючи одержаного ними наказа, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду,
32А другого дня полишили вершників йти з ним далі і повернулися до фортеці.
33А ті, коли прийшли до Кесарії, віддали намісникові листа і поставили перед ним також Павла.
34Коли намісник прочитав листа, то запитав, із якого він краю, і, довідавшися, що з Килікії, сказав:
35Я вислухаю тебе, коли з’являться твої обвинувачі. І наказав бути йому під охороною в преторії Ірода.