1А коли ми, розлучившися з ним, відпливли, то без перешкод прийшли до Косу, а другого дня в Родос, а вже звідти в Патару;
2І знайшли корабля, що плив у Фінікію; зайшли до нього, і відпливли.
3А коли показався Кіпр, ми залишили його по ліву руку, попливли в Сирію і пристали в Тирі, бо тут належало скласти вантажі з корабля;
4А тоді знайшли учнів і пробули тут сім днів; вони, спонукані Духом, казали Павлові, щоб він не йшов до Єрусалиму.
5А коли ці дні скінчилися, ми вийшли й пішли, і нас проводжали усі із дружинами й дітьми навіть за місто; а на березі, схилившися на коліна, помолилися.
6І, попрощавшись один з одним, ми піднялися на корабель, а вони повернулися додому.
7А ми, звершивши плавання, прибули з Тиру до Птолемаїди, де, привітавши братів, пробули в них один день.
8А другого дня Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, зайшовши в дім Пилипа благовісника, одного із семи дияконів, залишилися в нього.
9У нього було чотири доньки, що пророкували.
10А тим часом, коли ми прожили в них багато днів, прийшов з Юдеї один пророк, на ім’я Агав,
11І, зайшовши до нас, узяв Павлового пояса і зв’язав собі руки та ноги, а тоді сказав: Так повідує Дух Святий: мужа, чий це пояс, так зв’яжуть в Єрусалимі юдеї і віддадуть до рук поганів.
12Коли ми почули це, то ми і тамтешні просили, щоб він не йшов до Єрусалиму,
13Але Павло у відповідь сказав: Що ви радите? Нащо плачете і пригнічуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в’язнем, але готовий померти в Єрусалимі за ймення Господа Ісуса.
14А коли ми не могли його вмовити, то заспокоїлися, сказавши: Нехай буде воля Господня!
15По тих днях, приготувавшися, пішли ми до Єрусалиму;
16З нами йшли також деякі учні з Кесарії, проводжаючи нас до одного давнього учня, Мнасона кіпрянина, у котрого можна було б нам замешкати.
17А коли ми прийшли до Єрусалиму, браття прийняли нас вельми гостинно.
18Другого дня Павло прийшов з нами до Якова, прийшли також усі пресвітери.
19Привітавши їх, Павло розповідав докладно, що звершив Бог у поганів служінням його.
20А вони вислухали і прославили Бога, а тоді сказали йому: Бачиш, брате, скільки тисяч увірувало юдеїв, і всі вони ревно ставляться до Закону;
21А про тебе чули вони, наче ти всіх юдеїв, котрі живуть поміж поганами, навчаєш відступати від Мойсея, кажучи, щоб вони не обрізали дітей своїх і не вчиняли за звичаями.
22Ну, то як тут повестися? Мабуть же, збереться народ; бо почують, що ти прийшов.
23Учини, що ми скажемо тобі: є у нас чотири чоловіки, що мають на собі обітницю;
24Візьми їх і очистися разом із ними, і візьми на себе витрати на пожертву за них, щоб обстригли собі голову, – і дізнаються всі, що почуте про тебе неправдиве, але що сам ти продовжуєш дотримуватися Закону.
25А про поганів, що увірували, ми писали, ухваливши, щоб вони нічого подібного не дотримувалися, але берегли себе від ідоложертовного, від крови і від задушеного, а також від блуду.
26Тоді Павло взяв тих мужів і очистився з ними, а наступного дня зайшов до храму і оголосив закінчення днів очищення, коли необхідно було принести за кожного з них приношення.
27А коли сім днів скінчалися, тоді азійські юдеї, побачивши його у храмі, збунтували увесь народ і поклали на нього руки,
28І кричали: Мужі ізраїльські! Допоможіть: цей чоловік усіх повсюдно навчає супроти народу і Закону і цього місця; причому греків також завів до храму, і опоганив це святе місце.
29Бо перед тим вони бачили з ним у місті Трохима ефесянина і гадали собі, що Павло завів його до храму.
30І в цілому місті зчинилося заворушення і збіговисько народу; і, схопивши Павла, потягнули його геть з храму і відразу замкнули двері.
31А коли вони мали замір убити його, до тисяцького полку дійшла вість, що увесь Єрусалим збунтувався;
32Він зараз же узяв вояків і сотників, та рушив до них. А вони, коли побачили тисяцького і вояків, перестали бити Павла.
33Тоді тисяцький наблизився і взяв його і наказав скувати двома ланцюгами, і запитав: Хто він і що вчинив?
34У народі одні кричали одне, а інші – інше. А він, не маючи змоги в умовах бунту дізнатися чогось певного, наказав припровадити його до фортеці.
35А коли він був на сходах, то воякам довелося нести його, бо народ ворохобився довкола.
36Тому що чимало народу ринуло слідом і кричали: Смерть йому!
37А коли Павло входив до фортеці, то запитав тисяцького: Чи можу я дещо сказати тобі? А той сказав: Ти вмієш по-грецьки?
38У такому разі чи не ти той єгиптянин, котрий цими днями вчинив замішання і вивів до пустелі чотири тисячі бунтівників?
39А Павло сказав: Я юдей, тарсянин, громадянин відомого кілікійського міста; прошу тебе, дозволь мені звернутися до народу.
40А коли той дозволив, Павло, стоячи на сходах, зробив жест рукою народові, і, коли настала глибока тиша, почав говорити єврейською мовою, кажучи: