1Дійшов він до Дервії та Лістри. І ось, там був один учень, на ім’я Тимофій, котрого мати була юдейка навернена, а батько був грек,
2І про котрого свідчили брати, що були в Лістрі та Іконії.
3Його зажадав Павло взяти з собою; і, взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був греком.
4А коли проходили містами, вони передавали вірним дотримуватися приписів, настанов Апостолів та пресвітерів у Єрусалимі.
5І церкви утверджувалися у вірі і щоденно зростали (поповнювалися людьми).
6Прийшовши через Фрігію і Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати Слово в Азії.
7А коли дійшли до Мизії, хотіли йти до Віфинії, але Дух Ісусів не допустив їх.
8Коли ж проминули Мизію, зайшли вони до Троади.
9І було вночі видіння Павлові: постав перед ним один муж македонянин, просячи його і кажучи: Прийди в Македонію і допоможи нам.
10Після цього видіння ми відразу ухвалили рушати в Македонію, вважаючи, що нас закликав Господь благовістити там.
11Отож, відпливши з Троади, ми рушили на Самотракію, а другого дня до Неаполя,
12А вже звідти на Филипи: це перше місто у тій частині Македонії, колонія; в цьому місті ми пробули кілька днів.
13А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, був молитовний дім, і, присівши, розмовляли із жінками, які там зібралися.
14І одна жінка з міста Тіятира, на ім’я Лідія, що торгувала багряницею і шанувала Бога, слухала також; і Господь відкрив її серцю зважати на те, що оповідав Павло.
15А коли хрестилася вона і домашні її, то просила нас, кажучи: Якщо визнали ви, що вірна я Господові, то зайдіть до оселі моєї і живіть у мене. І переконала нас.
16Сталося, що коли ми йшли до молитовного дому, то зустрілася нам одна служниця, що мала віщунського духа, яка ворожінням приносила своїм хазяям значний прибуток.
17Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, проказуючи: Оці люди – служники Бога Всевишнього, котрі сповіщають вам шлях порятунку.
18Таке вона вчиняла багато днів. Павло обурився, обернувся і сказав духові: Йменням Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї; і дух вийшов тієї ж миті.
19Тоді господарі її, дізнавшися, що вже щезла надія прибутку їхнього, схопили Савла і Силу й потягнули на майдан до старшин.
20І коли привели їх до воєвод, то сказали: Оці люди, юдеї, чинять заколот у нашому місті.
21І проповідують звичаї, котрі нам, римлянам, не варто ні приймати, ані виконувати.
22Народ також повстав супроти них; а воєводи, зірвавши з них одежу, наказали бити їх палицями.
23І, завдавши їм багато ударів, кинули до в’язниці, і наказали сторожеві пильно стерегти їх;
24Одержавши такого наказа, він замкнув їх у внутрішній в’язниці і ноги їхні забив у колоду.
25Близько півночі Павло і Сила молилися і співали Богові; а в’язні слухали їх.
26Аж раптом стався великий землетрус, так що захиталися підвалини в’язниці; відразу відчинилися всі двері, і в усіх послабшали пута.
27А тюремний наглядач прокинувся і, побачивши, що двері в’язниці відчинені, витягнув меча і хотів умертвити себе, гадаючи, що в’язні повтікали.
28Але Павло повідав дужим голосом, кажучи: Не завдай собі жодного лиха, бо ми всі тут.
29Він зажадав світла, забіг до в’язниці і з трепетом припав до Павла і Сили.
30І, вивівши їх геть, сказав: Володарі мої! Що мені вчинити, аби врятуватися?
31А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса Христа і врятуєшся ти і дім твій.
32І проповідували слово Господнє йому і всім, що були в домі його.
33І, взявши їх тієї ж години вночі, він обмив їхні рани, і негайно хрестився сам і всі домашні його;
34А тоді привів їх у дім свій, запропонував накрити стіл і вельми радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
35А коли настав день, воєводи послали міських служників сказати: Звільни тих людей.
36Тюремний наглядач повідомив про це Павлові: Воєводи прислали звільнити вас; отож, виходьте зараз і йдіть з миром.
37Але Павло сказав до них: Нас, римських громадян, без суду прилюдно били і кинули до в’язниці, а тепер потайки звільняють? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас.
38Міські служники переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що це римські громадяни,
39І, прийшовши, вибачилися перед ними, а коли вивели, то попросили залишити місто.
40А вони, як вийшли з тюрми, прийшли до Лідії, і, побачивши братів, навчали їх, і відійшли.