1І примітив Йоав, син Церуї, що серце царя навернулося до Абішалома.
2І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку і сказав їй: Удай, що плачеш, і одягни жалобну одежу, і не мастися єлеєм, і покажися жінкою, яка багато днів плаче за померлим.
3І піди до царя, і скажи йому так і так. І вклав Йоав в уста її, що сказати.
4І пішла жінка текоянка до царя, і впала лицем своїм на землю, і поклонилася, і сказала: Допоможи, царю!
5І сказав їй цар: Що тобі? І сказала вона: Я вдова. Чоловік мій помер.
6А в служниці твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і нікому було їх розборонити; і уразив один другого, і умертвив його.
7І ось, повстали всі родичі на служницю твою, і говорять: Віддай убивника брата свого; ми уб’ємо його за душу брата його, котрого він погубив, і знищимо навіть спадкоємця. Ось так вони загасять останню іскрину мою, щоб не лишити чоловікові моєму ймення і нащадків на обличчі землі.
8І сказав цар жінці: Йди спокійно додому, я розпоряджуся щодо тебе.
9Але жінка текоянка сказала цареві: На мені, володарю мій царю, нехай буде вина і на домі батька мого, а цар і престол його не мають вини.
10І сказав цар: Того, хто буде супроти тебе, приведи до мене, і він більше не зачепить тебе.
11Вона сказала: Згадай, царю, Господа, Бога твого, щоб не зросла кількість месників за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: Живий Господь! Не спаде й волосина сина твого на землю.
12І сказала жінка: Дозволь служниці твоїй сказати іще слово володареві моєму цареві.
13Він сказав: Говори. І сказала жінка: Чому ти так мислиш супроти народу Божого? Цар, проказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
14Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, котру неможливо зібрати; але Бог не бажає згубити душу і міркує, як не відштовхнути від Себе й відкинутого.
15І тепер я прийшла сказати цареві, володареві моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і служниця твоя сказала: Поговорю я з царем, чи не вчинить він за словом служниці своєї.
16Напевне, цар вислухає і визволить служницю свою від руки людей, які бажають знищити мене разом із сином моїм зі спадку Божого.
17І сказала служниця твоя: Нехай буде слово володаря мого, царя, втіхою для мене; бо володар мій цар, як Ангел Божий, і може вислухати й добре, і непривабливе. І Господь, Бог твій, буде з тобою.
18І відповідав цар, і сказав жінці: Не приховай від мене, про що я запитаю у тебе. І сказала жінка: Говори, володарю мій, царю.
19І сказав цар: Чи не рука Йоава у всьому цьому з тобою? І відповідала жінка, і сказала: Нехай живе душа твоя, володарю мій, царю; ні праворуч, ані ліворуч не можна відхилитися від того, що сказав володар мій цар; це правда, служник твій Йоав наказав мені, і він уклав в уста служниці твоєї усі ці слова.
20Аби притчею дати справі такий вигляд, служник твій Йоав навчив мене; але володар мій мудрий, як мудрий Ангел Божий, щоб знати все, що на землі.
21І сказав цар Йоавові: Ось, я вчиню за словом твоїм; поспіши, поверни юнака Абішалома.
22Тоді Йоав упав лицем на землю, і поклонився, і благословив царя, і сказав: Тепер знає служник твій, що дістав ласку перед очима твоїми, володарю мій, царю, оскільки цар учинив за словом служника свого.
23І підвівся Йоав, і пішов до Ґешура, і привів Абішалома до Єрусалиму.
24І сказав цар: Нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Абішалом у дім свій, а обличчя царського не бачив.
25Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки вродливого, як Абішалом, і настільки хваленого, як він; від підошви ніг до тім’я не було в нього вади.
26Коли він постриг голову свою, – а він стриг її щороку, тому що важке було волосся на ній, – то волосся його важило двісті шеклів за вагою царською.
27І народилися в Абішалома три сини і одна донька, на ймення Тамар. Вона була жінка вродлива.
28І залишався Абішалом в Єрусалимі два роки, а обличчя царського не бачив.
29І послав Абішалом за Йоавом, аби послати його до царя; але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге, але той не захотів прийти.
30І сказав Абішалом служникам своїм: Бачите ділянку поля Йоавового біля мого; і в нього там ячмінь; підіть і випаліть його вогнем. І випалили служники Абішалома ту ділянку поля вогнем.
31І підвівся Йоав, і прийшов до Абішалома в дім, і сказав йому: Нащо служники твої випалили мою ділянку вогнем?
32І сказав Абішалом Йоавові: Ось, я посилав по тебе, говорячи: Прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: Нащо я прийшов із Ґешура? Краще було б мені залишатися там. А тепер я хочу бачити обличчя царя. Якщо ж я завинив, то забий мене.
33І пішов Йоав до царя, і переповів йому це. І покликав цар Абішалома; він прийшов до царя, і впав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Абішалома.