1Ви самі знаєте, браття, про наш прихід до вас, що він був не марним;
2Але, передніше постраждавши і зазнавши наруги у Филипах, як ви знаєте, ми насмілилися в Богові нашому проповідувати вам Добру Вість Божу з великою ревністю.
3Бо в ученні нашому немає ні облуди, ані намірів нечистих, чи лукавства;
4Але, як Бог визнав нас гідними, щоб доручити нам благовістя (проповідь Євангелії), так само й ми кажемо, догоджаючи не людям, але Богові, що випробовує наші серця.
5Бо ніколи не вживали ми у нас перед вами ні слів улесливих, як ви знаєте, ані замірів жадливих: Бог свідок!
6Не шукаємо слави людської ні від вас, ані від інших.
7Ми могли з’явитися поважно, як Апостоли Христові, але були поміж вами тихенькі, неначе годувальниця, що вельми лагідно доглядає дітей своїх;
8Тож ми, із ревности до вас, зажадали передати вам не лише Добру Вість Божу, але також і душі наші, тому що ви стали нам люб’язні.
9Бо ви пам’ятаєте, браття, працю нашу і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити когось із вас, ми проповідували у вас благовістя Боже.
10Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно вчиняли ми перед вами віруючими;
11Тому що ви знаєте, як кожного з вас, мов батько діток своїх,
12Ми просили і переконували вчиняти гідно Бога, що прикликав вас до Свого Царства і слави.
13А тому ми безнастанно дякуємо Богові, що, прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли не як слово людське, але як Слово Боже, – яким воно є в істині, – котре якраз і діє у вас віруючих.
14Бо ви, браття, стали наслідувачами Церков Божих у Христі Ісусі, що знаходяться в Юдеї, тому що ви також те саме витерпіли від своїх краян (земляків), що ті – від юдеїв.
15Котрі убили Господа Ісуса і Його пророків, і нас прогнали, і Богові не догоджають, і всім людям чинять спротив.
16Котрі перешкоджають нам проповідувати поганам, щоб урятувалися, і через це завжди виповнюють міру гріхів своїх; але наближається на них гнів до кінця.
17А ми, браття, коли були розлучені з вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули бачити лице ваше.
18А тому ми, я, Павло, і один раз, і вдруге хотіли прийти до вас; але перешкодив нам сатана.
19Бо хто наша надія, чи радість, чи вінець похвали? Чи не ви також перед Господом нашим Ісусом Христом, як Він прийде?
20Бо ви – слава наша і радість.