1Филистимляни зібрали свої війська на війну, і зібралися вони до Сохо, що Юдине, і отаборилися поміж Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.
2А Саул та ізраїльтяни зібралися в долині Елі, отаборилися й приготувалися до війни супроти филистимлян.
3І стали филистимляни на горі з одного боку, а ізраїльтяни на іншій горі з другого боку, а поміж ними була долина.
4І вийшов із табору филистимського одноборець на ймення Ґоліят із Ґату; зростом він шести ліктів і п’ядь.
5А на голові його – мідний шолом і одягнений він був у панцера з луски; а вага панцеру його – п’ять тисяч шеклів міді.
6Мідні наголінники на ногах його, і мідний щит за плечима його.
7І держак списа його був, як ткацький брус, а вістря списа його – шістсот шеклів заліза. А перед ним несли щита.
8І зупинився він, і кричав до Ізраїлевих полків, говорячи: Навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви не раби Саулові? Виберіть собі чоловіка, і нехай зійде до мене.
9Якщо він зможе позмагатися зі мною, і заб’є мене, то ми станемо вам рабами; а якщо я здолаю його і заб’ю його, то ви будете нашими рабами і слугуватимете нам.
10І сказав филистимлянин: Сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені чоловіка, і будемо битися удвох.
11І почув Саул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина і жахнулися.
12А Давид був сином того мужа з місцевості єфратян, з Юдиного Віфлеєму, на ймення Єссей, що мав аж восьмеро синів. Цей чоловік за днів Саула сягнув похилих літ і був старшим серед мужів.
13Три старших сини Єссеєві пішли з Саулом на війну: старший Еліяв, а другий за ним – Авінадав, і третій – Шамма
14А Давид був найменший. Троє старших пішли з Саулом.
15Тим часом, Давид повернувся від Саула, щоб випасати вівці батька свого у Віфлеємі.
16І виступав филистимлянин той уранці і ввечері, і виставляв себе сорок днів.
17І сказав Єссей Давидові, синові своєму: Візьми для братів своїх ефу пряженого зерна і десять хлібів, і віднеси швиденько до табору своїм братам.
18А оцих десять шматків сиру віднесеш для тисяцького, і вивідаєш про поводження братів своїх, а також про їхні потреби.
19А Саул, і вони, і всі ізраїльтяни розмістилися в долині Елі, готувалися воювати з филистимлянами.
20І підвівся Давид удосвіта і полишив отару свою на сторожа і, взявши те, що звелів батько, пішов, як наказав йому Єссей; і прийшов до обозу, коли військо виходило до бойового строю і з криком готувалося до бою.
21І вишикувалися ізраїльтяни і филистимляни – військо супроти війська, і з криком готувалися до бою.
22Давид залишив свою ношу обозній сторожі і побіг до війська, та вітав братів своїх.
23І ось, коли він розмовляв з ними, одноборець, на ймення Ґоліят, филистимлянин з Ґату, виступив наперед із війська і говорив ті самі слова, а Давид почув.
24І всі ізраїльтяни, забачивши цього чоловіка, утікали від нього і вельми боялися.
25І говорили ізраїльтяни: Ви бачите цього чоловіка, що перед військом вигукує? Він вийшов, аби зневажити Ізраїля. Якби хтось убив його, збагатив би його цар великим багатством, і дочку свою віддав би за нього, і дім батька його вчинив би вільним в Ізраїлі.
26І сказав Давид людям, які стояли біля нього: Як віддячать тому, хто заб’є цього филистимлянина і зніме образу з Ізраїля? Бо хто оцей необрізаний филистимлянин, що так зневажає полки живого Бога?
27І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: Ось, що вчинено буде тому чоловікові, котрий заб’є його.
28І почув Еліяв, старший брат Давидів, що говорив він з людьми, і розгнівався Еліяв на Давида, і він сказав: Чого ти зійшов? І на кого залишив небагатьох овечок тих у пустелі? Я знаю пиху твою і погане серце твоє; ти прийшов подивитися на битву.
29І сказав Давид: А що ж це я вчинив? Чи не слова оце?
30І відвернувся од нього до другого, і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ, як передніше.
31І почули слова, котрі говорив Давид, і переказали Саулові, і той прикликав його.
32І сказав Давид Саулові: Нехай же ніхто не змаліє духом через нього; служник твій піде і битиметься з цим филистимлянином.
33І сказав Саул Давидові: Не можеш ти йти супроти цього филистимлянина, аби позмагатися з ним, бо ти ще юнак, а він вояк від юности своєї.
34І сказав Давид Саулові: Служник твій пас вівці у батька свого, і коли, траплялося, приходив лев чи ведмідь і забирав вівцю з отари,
35То я гнався за ним і нападав на нього, і відбирав із пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за патли, і долав його, і умертвляв його.
36І лева і ведмедя убивав служник твій, і з оцим филистимлянином необрізаним буде те саме, що й з ними, через те, що так ганьбить військо Бога живого.
37І сказав Давид: Господь, Котрий звільняв мене від лева і ведмедя, звільнить і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давидові: Йди, і нехай буде Господь з тобою.
38І зодягнув Саул Давида в свою одіж, і дав шолома мідного на його голову, і натягнув на нього панцера.
39І оперезався Давид мечем його по верхньому вбранні, і почав ходити, бо не звик до такого обладунку. Потім сказав Давид Саулові: Я не можу ходити в цьому; я не звик. І скинув Давид все це із себе.
40І взяв посоха в руку свою, і вибрав собі п’ятеро гладеньких каменів із струмка, і поклав їх в пастухову сумку, котра була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив супроти филистимлянина.
41Виступив і филистимлянин, йдучи і наближаючись до Давида, і зброєносець йшов попереду в нього.
42І глянув филистимлянин, і побачив Давида, з презирством подивився на нього; бо він був молодий, рум’яний і вродливий обличчям.
43І сказав филистимлянин Давидові: Що ти йдеш на мене з палицею? Хіба я собака? І прокляв филистимлянин Давида своїми богами.
44І сказав филистимлянин Давидові: Підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим.
45А Давид відповідав филистимлянинові: Ти йдеш супроти мене з мечем і списом та щитом, а я йду супроти тебе у ймення Господа Саваота, Бога війська Ізраїлевого, котре ти зневажив.
46Нині віддасть тебе Господь в руку мою, і я заб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і спізнає вся земля, що є Бог в Ізраїлі.
47І спізнає вся ця громада, що не мечем і списом рятує Господь, бо це війна Господня, і Він віддасть вас у руки наші.
48Коли филистимлянин підвівся і почав підходити і наближатися назустріч Давидові, Давид квапливо побіг до шереги назустріч филистимлянинові.
49І опустив Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя і кинув із пращі, і уразив филистимлянина в чоло так, що камінь застряг йому в чолі, і він упав обличчям на землю.
50Отак подолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина і вбив його; а меча не було в руках Давида.
51Тоді Давид підбіг і наступив на филистимлянина, узяв меча його і витягнув з піхов, ударив його, і відтяв ним голову його; филистимляни, забачивши, що дужак їхній помер, повтікали.
52І піднялися мужі ізраїльські і юдейські, і вигукнули, і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Екрону. І падали уражені филистимляни по дорозі аж до Шаараїму, і до Ґату, і аж до Екрону.
53І повернулися Ізраїлеві сини з погоні за филистимлянами, і пограбували табір їхній.
54І взяв Давид голову филистимлянина, і згодом відніс її до Єрусалиму, а зброю його поклав у шатрі своєму.
55Коли Саул побачив Давида, який виходив супроти филистимлян, то сказав Авнерові, старшині війська: Авнере! Чий син оцей юнак? Авнер сказав: Нехай живе твоя душа, царю, але я не знаю.
56І сказав цар: Так запитай, чий син цей юнак?
57А коли Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авнер узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руках його.
58І запитав його Саул: Чий ти син, юначе? І відповідав Давид: Син служника твого Єссея з Віфлеєму.