Romans 11— 2004

¹Отже, питаю: «Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?» Зов­сiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового.

²Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи:

³«Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають».

⁴Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? «Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом».

⁵Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок.

⁶Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло.

⁷Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися,

⁸як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня».

⁹I Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм;

¹⁰нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться».

¹¹Отже, питаю: «Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?» Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі.

¹²Якщо ж па­дiння їхнє — багатство свiтовi i занепад їхній — багатство язични­кам, то тим бiльше повнота їхня.

¹³Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє.

¹⁴Чи не збуджу рев­нощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них?

¹⁵Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих?

¹⁶Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля.

¹⁷Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи,

¹⁸то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе.

¹⁹Скажеш: «Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися».

²⁰Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся.

²¹Бо якщо Бог не поща­див природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе.

²²Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений.

²³Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх.

²⁴Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.

²⁵Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цiєї таємницi, — щоб ви не думали про себе, — що заслiп­лення Iзраїля сталося частково, доки не ввiйде повна кiлькiсть язичникiв;

²⁶таким чином весь Iзраїль спасеться, як написано: «При­йде вiд Сиону визволитель i вiдверне нечестя вiд Якова.

²⁷Такий їм вiд Мене заповiт, коли знi­му з них грiхи їхнi».

²⁸Щодо благовiстя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленцi Божi заради отцiв.

²⁹Бо дари i покликання Божi непорушнi.

³⁰Як i ви колись противилися Боговi, а нинi помилуванi через непокору їхню,

³¹так i вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб i вони самi були помилуванi.

³²Бо всiх Бог тримав у непокорi, щоб усiх помилувати.

³³О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi не­збагненнi суди Його i недослiдимі путi Його!

³⁴Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому?

³⁵Або хто дав Йому на­перед, щоб Вiн мав вiддати?

³⁶Бо все вiд Hього, Hим i для Hьо­го, Йому слава повiки, амiнь.