1Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.
2І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.
3І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;
4І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.
5Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.
7Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;
8інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.
9Хто має вуха слухати, нехай слухає!
10І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?
11Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.
12Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.
13Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;
14і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.
15Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.
16Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.
17Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.
18Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.
19До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.
20А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,
21але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.
22А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.
23Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.
24Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;
25коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.
26Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.
27Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?
28Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?
29Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.
30Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.
31Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.
33Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.
34Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,
35щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.
36Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.
37Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;
38поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;
39ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели.
40Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього:
41пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня,
42і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів.
43Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
44Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.
45Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли,
46і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.
47Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини;
48коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.
49Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних,
50і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.
51І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!
52Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.
53І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти.
54І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили?
55Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда?
56І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?
57І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.
58І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.