1І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами.
2І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?
3Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені —
4хрещення Іоанове було з небес чи від людей?
5Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
6А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк.
7І відповіли: не знаємо, звідки.
8Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
9І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час.
10І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
11Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим.
12І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали.
13Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться.
14А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою.
15І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника?
16Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так!
17А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем?
18Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить.
19І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу.
20І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя.
21І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш;
22чи належить нам давати податок кесареві, чи ні?
23Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте?
24Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве.
25Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
26І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли.
27Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його:
28Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму.
29Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним;
30узяв ту жінку другий, і той помер бездітним;
31узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли.
32Після всіх померла і жінка.
33Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину.
34Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж;
35а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж.
36І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння.
37А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.
38Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі.
39На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав.
40І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм:
41як це кажуть, що Христос є сином Давидовим,
42А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
43доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?
44Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому?
45І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм:
46стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях,
47які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.