1Сказав також їм і притчу про те, як треба завжди молитися і не занепадати духом,
2кажучи: в одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився.
3В тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого.
4Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся і людей не соромлюсь,
5але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більш докучати мені.
6І сказав Господь: чуєте, що каже суддя неправедний?
7Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них?
8Кажу вам, що захистить їх скоро. Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?
9Сказав також і до деяких, які були упевнені в собі, що вони праведні, а інших принижували, таку притчу.
10Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар.
11Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар.
12Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю.
13А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!
14Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться.
15Приносили ж до Нього і дітей, щоб Він доторкнувся до них; а ученики, бачачи те, боронили їм.
16Але Ісус, підізвавши їх, сказав: пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Царство Боже.
17Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього.
18І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?
19Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог.
20Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою.
21Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї.
22Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною.
23Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий.
24Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже!
25Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого.
26Ті, що чули, сказали: то хто ж може спастися?
27Він же сказав: неможливе для людей — можливе для Бога.
28Петро ж сказав: ось ми покинули все і пішли за Тобою.
29Він сказав їм: істинно говорю вам, що немає нікого, хто покинув би дім, або батьків, або братів, або сестер, або жінку, або дітей заради Царства Божого
30і не одержав би значно більше в цей час, а у віці майбутньому — життя вічне.
31Взявши ж дванадцятьох учеників Своїх, сказав їм: ось ми йдемо до Єрусалима, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського,
32бо видадуть Його язичникам, і глузуватимуть з Нього, і скривдять Його, і обплюють Його.
33І будуть бити, і уб’ють Його; та на третій день воскресне.
34Але вони нічого з цього не зрозуміли; і були слова ці приховані для них, і вони не розуміли сказаного.
35Коли ж наближався Він до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостині.
36Почувши, що повз нього проходить народ, запитав: що це таке?
37Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить.
38Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!
39І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!
40Зупинившись, Ісус звелів привести його до Себе. Коли той наблизився до Нього, спитав його:
41чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи, щоб мені прозріти!
42Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе.
43І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і всі люди, побачивши це, віддали хвалу Богові.