1Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.
2Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.
3Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.
4Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:
5а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?
6Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.
7Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.
8Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.
9Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.
10Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,
11бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.
12На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,
13взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!
14Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.
16Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.
17Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.
18Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.
19Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.
20Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами.
21Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса.
22Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові.
23Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.
24Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів.
25Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.
26Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.
27Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.
28Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю.
29Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому.
30Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.
31Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.
32І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.
33Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.
34Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?
35Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.
36Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.
37Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього,
38щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня?
39Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая:
40засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
41Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього.
42Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги.
43Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.
44Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.
45І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.
46Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.
47І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.
48Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день.
49Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
50І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.