1Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця?
2Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї,
3так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені.
4Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку.
5Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться.
6Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії.
7Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре.
8Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене.
9Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде,
10не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його.
11Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї.
12Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу?
13Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє,
14ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене;
15і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх.
16Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта.
17Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою,
18відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її?
19Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою?
20Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар?
21І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.