1Взивай, якщо є той, що відповідає тобі. І до кого зі святих звернешся ти?
2Так, дурня убиває гнівливість, і нерозумного губить роздратування.
3Бачив я, як дурень вкорінюється, і негайно прокляв дім його.
4Діти його далекі від щастя, їх будуть бити біля воріт, і не буде захисника.
5Жниво його з’їсть голодний і з-за терну візьме його, і спраглі поглинуть майно його.
6Так, не з пороху виходить горе, і не з землі виростає лихо;
7але людина народжується на страждання, як іскри, щоб підніматися вгору.
8Але я до Бога звернувся б, передав би справу мою Богу,
9Який творить діла великі і недослідимі, дивні без міри,
10дає дощ на лице землі і посилає води на лице полів;
11принижених поставляє на висоту, і ті, що ремствують, підносяться на спасіння.
12Він руйнує задуми підступних, і руки їхні не довершують намірів.
13Він уловлює мудреців їхнім же лукавством, і рада хитрих стає марною:
14вдень вони зустрічають темряву й опівдні ходять навпомацки, як уночі.
15Він спасає бідного від меча, від уст їх і від руки сильного.
16І є нещасному надія, і неправда закриває вуста свої.
17Блаженна людина, яку напоумлює Бог, і тому покарання Вседержителя не відкидай,
18бо Він завдає рани і Сам обв’язує їх; Він уражає, і Його ж руки лікують.
19У шести лихах врятує тебе, і в сьомому не торкнеться тебе зло.
20Під час голоду визволить тебе від смерти, і на війні — від руки меча.
21Від бича язика сховаєш себе і не убоїшся спустошення, коли воно прийде.
22Спустошенню і голоду посмієшся і звірів землі не убоїшся,
23бо з каменями польовими у тебе союз, і звірі польові у мирі з тобою.
24І дізнаєшся, що намет твій у безпеці, і будеш дивитися за домом твоїм, і не згрішиш.
25І побачиш, що сім’я твоє численне, і паростки твої, як трава на землі.
26Увійдеш у гріб у зрілості, як укладаються снопи пшениці у свій час.
27Ось, що ми пізнали; так воно і є; вислухай це і зауваж для себе.