1І відповів Елифаз феманитянин і сказав:
2якщо спробуємо ми сказати тобі слово, — чи не тяжко буде тобі? Утім, хто може заборонити слову!
3Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував,
4того, хто падав, піднімали слова твої, і коліна, що гнулися, ти укріпляв.
5А тепер дійшло до тебе, і ти знеміг; торкнулося тебе, і ти упав духом.
6Богобоязкість твоя чи не повинна бути твоєю надією, і непорочність путів твоїх — упованням твоїм?
7Згадай же, чи гинув хто невинний, і де праведних викорінювали?
8Як я бачив, ті, що орали нечестя і сіяли зло, пожинають його;
9від подуву Божого гинуть і від духу гніву Його зникають.
10Ревіння лева і голос того, хто рикає, умовкає, і зуби скимнів ламаються;
11могутній лев гине без здобичі, і діти левиці розсіюються.
12І ось, до мене таємно прийшло слово, і вухо моє прийняло щось від нього.
13Серед міркувань про нічні видіння, коли сон находить на людей,
14обійняв мене жах і трепет і потряс усі кістки мої.
15І дух пройшов наді мною, дибом стало волосся на мені.
16Він став, — але я не розпізнав вигляду його, — тільки обрис був перед очима моїми; тихе віяння, — і я чую голос:
17чи людина праведніша за Бога? і чи людина чистіша за Творця свого?
18Ось, Він і слугам Своїм не довіряє і в ангелах Своїх убачає недоліки:
19тим більше — в тих, хто живе у храминах із суміші, основа яких порох, які знищуються швидше за міль.
20Між ранком і вечором вони розпадаються; не побачиш, як вони зовсім зникнуть.
21Чи не гинуть з ними і чесноти їхні? Вони вмирають, не досягнувши мудрости.