1Обридло душі моїй життя моє; віддамся суму моєму; буду говорити в скорботі душі моєї.
2Скажу Богу: не звинувачуй мене; оголоси мені, за що Ти зі мною борешся?
3Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш діла рук Твоїх, а на раду нечестивих посилаєш світло?
4Хіба у Тебе плотські очі, і Ти дивишся, як дивиться людина?
5Хіба дні Твої, як дні людини, або літа Твої, як дні чоловіка,
6чому Ти шукаєш пороку в мені і допитуєшся гріха в мені,
7хоча знаєш, що я не беззаконник, і що нема кому визволити мене від руки Твоєї?
8Твої руки трудилися наді мною й створили всього мене цілком, — і Ти губиш мене?
9Згадай, що Ти, як глину, обробив мене, і в порох повертаєш мене?
10Чи не Ти вилив мене, як молоко, і, як сир, згустив мене,
11шкірою і плоттю одяг мене, кістками і жилами скріпив мене,
12життя і милість дарував мені, і піклування Твоє зберігало дух мій?
13Але і те приховував Ти в серці Своєму, — знаю, що це було в Тебе, —
14бо якщо я згрішу, Ти помітиш і не залишиш гріха мого без покарання.
15Якщо я винен, горе мені! якщо і правий, то не насмілюся підняти голови моєї. Я пересичений приниженням; глянь на страждання моє:
16воно збільшується. Ти женешся за мною, як лев, і знову нападаєш на мене і дивним являєшся в мені.
17Виводиш нових свідків Твоїх проти мене; підсилюєш гнів Твій на мене; і біди, одні за іншими, ополчаються проти мене.
18І навіщо Ти вивів мене з утроби? нехай би я помер, коли ще нічиє око не бачило мене;
19нехай би я, як той, що не був, з утроби перенесений був у гріб!
20Чи не короткі дні мої? Залиш, відступи від мене, щоб я трохи підбадьорився,
21раніше ніж відійду, — і вже не повернуся, — у країну темряви і сіні смертної,
22у країну мороку, який є морок тіні смертної, де немає упорядкування, де темно, як сама темрява.