Jeremiah 6— 2004

¹Біжіть, діти Веніамінові, із середовища Єрусалима, й у Фекої сурміть трубою і дайте знати вогнем у Бефкаремі, бо від півночі з’являється біда і велика загибель.

²Розо­рю Я дочку Сиону, красиву і зніжену.­

³Пастухи зі своїми стадами прийдуть до неї, розкинуть намети навколо неї; кожен буде пасти свою ділянку.

⁴Готуйте проти неї війну; вставайте і підемо опівдні. Горе нам! день уже схиляється, розпростираються вечірні тіні,

⁵Вставайте, піде­мо і вночі, і зруйнуємо чертоги її!

⁶Бо так говорить Господь Саваоф: рубайте дерева і робіть насип проти Єрусалима: це місто має бути покаране; у ньому всяке гноблення.

⁷Як джерело вивергає із себе воду, так воно виточує із себе зло: у ньому чутно насильство і грабіжництво, перед лицем Моїм завжди обра́зи і рани.

⁸Врозумися, Єрусалиме, щоб душа Моя не віддалилася від тебе, щоб Я не зробив тебе пустелею, зем­лею ненаселеною.

⁹Так говорить Господь Саваоф: до кінця обберуть залишок Ізраїля, як виноград; працюй рукою твоєю, як збирач винограду, наповнюючи кошики.

¹⁰До кого мені говорити і кого напоумлювати, щоб слухали? Ось, вухо у них необрізане, і вони не можуть слухати; ось, слово Господнє в них у посміянні; воно неприємне їм.

¹¹Тому я переповнений люттю Господньою, не можу тримати її у собі; виллю її на дітей на вулиці і на зіб­рання юнаків; узяті будуть чоловік з дружиною, літній з тим, хто віджив літа́.

¹²І доми їхні перейдуть до інших, також поля і дружини; тому що Я простягну руку Мою на жителів цієї землі, — говорить Господь.

¹³Бо від малого до великого, кожен з них відданий користолюбству, і від пророка до священика — усі діють облудно;

¹⁴лікують рани народу Мо­го легковажно, говорячи: «мир! мир!», а миру немає.

¹⁵Чи соромляться во­ни, роблячи мерзоти? ні, ніскільки не соромляться і не червоніють. За те впадуть між убитими, і під час відвідування Мого будуть повалені, — говорить Господь.

¹⁶Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: «не підемо».

¹⁷І поставив Я вартових над вами, сказавши: «слухайте звук труби». Але вони сказали: «не будемо слухати».

¹⁸Отже, слухайте, народи, і знай, зібрання, що з ними буде.

¹⁹Слухай, земле: ось, Я приведу на народ цей згубу, плід помислів їх; бо вони слів Моїх не слухали і закон Мій відкинули.

²⁰Для чого Мені ладан, який іде із Сави, і запашна тростина з далекої країни? Всепалення ваші неугодні, і жертви ваші неприємні Мені.

²¹Тому так говорить Господь: ось, Я покладу перед народом цим спотикання, і спотикнуться об них батьки і діти разом, сусід і друг його, і загинуть.

²²Так говорить Господь: ось, іде народ від країни північної, і народ великий піднімається від країв землі;

²³тримають у руках лук і спис; вони жорстокі і немилосердні, голос їх шумить, як море, і несуться на конях, вишикувані, як одна людина, щоб воювати з тобою, дочко Сио­ну.

²⁴Ми почули звістку про них, і руки у нас опустилися, скорбота охо­пила нас, муки, як жінку при пологах.

²⁵Не виходьте в поле і не ходіть дорогою, бо меч ворогів, жах з усіх боків.

²⁶Дочко народу мого! опояши себе веретищем і посипай себе попелом; тужи, ніби про смерть єдиного сина, гірко плач; бо раптово прийде на нас згубник.

²⁷Вежею поставив Я тебе серед народу Мого, стовпом, щоб ти знав і стежив за шляхом їх.

²⁸Усі вони — вперті відступники, живуть наклепами; це мідь і залізо, — усі вони розбещувачі.

²⁹Роз­дувальний міх обгорів, свинець зотлів від вогню: плавильник плавив даремно, бо злі не відокремилися;

³⁰відкинутим сріблом назвуть їх, тому що Господь відкинув їх.