Jeremiah 4— 2004

¹Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, — говорить Господь, — до Мене навернися; і якщо видалиш мер­зоти твої від лиця Мого, то не будеш блукати.

²І будеш клястися: «жи­вий Господь!» в істині, суді і правді; і народи будуть Ним благословлятися і Ним хвалитися.

³Бо так гово­рить Господь до мужів Іуди та Єрусалима: розоріть собі нові ниви і не сійте між терням.

⁴Обріжте себе для Господа, і зніміть крайню плоть із серця вашого, мужі Іуди і жителі Єрусалима, щоб гнів Мій не відкрив­ся, як вогонь, і не запалав невгасимо через вашу схильність до зла.

⁵Оголосіть в Юдеї і розголосіть у Єрусалимі, і говоріть, і сурміть трубою по землі; волайте голосно і говоріть: «зберіться, і підемо в укріплені міста».

⁶Виставте знамено до Сиону, біжіть, не зупиняйтеся, бо Я приведу від півночі біду і велику загибель.

⁷Виходить лев зі своїх ха­щів, і виступає винищувач народів: він виходить зі свого місця, щоб зем­лю твою зробити пустелею; міста твої будуть розорені, залишаться без жителів.

⁸Тому опояшіться веретищем, плачте і ридайте, бо лють гніву Господнього не відвернеться від нас.

⁹І буде у той день, — говорить Гос­подь, — завмре серце в царя і серце в князів; і жахнуться священики, і здивуються пророки.

¹⁰І сказав я: о, Господи Боже! Невже Ти зваблював тільки народ цей і Єрусалим, говорячи: «мир буде у вас»; а тим часом меч доходить до душі?

¹¹У той час сказано буде народу цьому і Єрусалиму: пекучий вітер несеться з висот пустельних на шлях дочки на­роду Мого, не для віяння і не для очищення;

¹²і прийде до Мене звідти вітер сильніший за цей, і Я сотворю суд над ними.

¹³Ось, піднімається він подібно до хмар, і колісниці його — як вихор, коні його швидші за орлів; горе нам! бо ми будемо розорені.

¹⁴Змий зле із серця твого, Єрусалиме, щоб спастися тобі: доки будуть гніздитися у тобі злочесні думки?

¹⁵Бо уже несеться голос від Дана і згубна звістка з гори Єфремової:

¹⁶оголосіть народам, сповістіть Єрусалим, що йдуть з далекої країни ті, що беруть в облогу, і криками своїми наповнюють міста Юдеї.

¹⁷Як вартові полів, вони обступають його навкруги, бо він збурився проти Мене, — говорить Господь.

¹⁸Шляхи твої і діяння твої заподіяли тобі це; від твого нечестя тобі так гірко, що доходить до серця твого.

¹⁹Утроба моя! утроба моя! тужу в глибині серця мого, хвилюється у мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук труби, тривогу битви.

²⁰Біда за бідою: уся земля спустошується, раптово розорені шатри мої, миттєво — намети мої.

²¹Чи дов­го бачити мені знамено, слухати звук труби?

²²Це від того, що народ Мій не­розумний, не знає Мене: нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на зло, але добра робити не вміють.

²³Дивлюся на землю, і ось, вона розорена і порожня, — на небеса, і немає від них світла.

²⁴Дивлюся на гори, і ось, вони трем­тять, і всі пагорби коливаються.

²⁵Див­­­люсь, і ось, немає людини, і всі птахи небесні розлетілися.

²⁶Див­люсь, і ось, Кармил — пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його.

²⁷Бо так сказав Господь: уся земля буде спустошена,­ але остаточного знищення не зроблю.

²⁸Заплаче про це земля, і небеса затьмаряться угорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не розкаюся у тім, і не відступлю від того.

²⁹Від шуму вершників і стрільців розбіжаться всі міста: вони підуть у густі лі­­­си і вилізуть на скелі; всі міста бу­дуть залишені, і не буде у них жодного жителя.

³⁰А ти, спустошена, що будеш робити? Хоч ти вдягаєшся в пурпур, хоч прикрашаєш себе золотим убранням, обмальовуєш очі твої фарбами, але марно прикрашаєш себе: знехтували тебе коханці, вони шукають душі твоєї.

³¹Бо Я чую голос ніби жінки у пологах, стогін ніби тієї, що народжує вперше, голос доч­ки Сиону; вона стогне, простягаючи руки свої: «о, горе мені! душа моя знемагає перед убивцями».