Genesis 44— 2004

¹І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скіль­ки­ вони зможуть нести, і срібло кож­но­го поклади в отвір мішка його,

²а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.

³Уранці, коли розвиднилося,­ ці люди були відпущені, вони й осли їхні.

⁴Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене сріб­ну чашу?]

⁵Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.

⁶Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.

⁷Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.

⁸Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украс­ти з дому господаря твого срібло або золото?

⁹У кого з рабів твоїх зна­йдеться [чаша], тому смерть, і ми бу­демо рабами господаря нашого.

¹⁰Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [ча­ша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.

¹¹Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.

¹²Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і зна­йшлася чаша в мішку Веніаміно­во­му.

¹³І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.

¹⁴І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.

¹⁵Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?

¹⁶Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби гос­подарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках зна­йшлася чаша.

¹⁷Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.

¹⁸І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха гос­подаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.

¹⁹Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?

²⁰Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старос­ти, брат якого помер, а він залишив­ся один від матері своєї, і батько любить його.

²¹Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.

²²Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.

²³Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.

²⁴Ко­ли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова гос­подаря мого.

²⁵І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.

²⁶Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.

²⁷І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;

²⁸один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;

²⁹якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.

³⁰Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,

³¹то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.

³²При цьому я, раб твій, взявся­ відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.

³³Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:

³⁴бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я поба­чив би біду, що осягла б бать­ка мого.