Esther 5— 2004

¹На третій день Есфир [припи­нивши молитися, зняла одяг на­рікання і] одяглася по-царськи, [і зробившись прекрасною, закликаючи всевидця Бога і Спасителя, узяла двох служниць, і на одну спиралася, ніби віддавшись насолоді, а друга йшла за нею, підтримуючи одіяння її. Вона була прекрасна в квітучості краси своєї, і лице її радісне, ніби сповнене любов’ю, але серце її було стиснуте страхом]. І стала вона на внутрішньому дворі царського дому, перед домом царя; цар же сидів тоді на царському престолі своєму, в царському домі, прямо навпроти входу у дім, [убраний в усі одіяння величі своєї, увесь у золоті і коштовних каменях, і був дуже страш­ний]. Коли цар побачив царицю Есфир, яка стоїть надворі, вона знайш­ла милість в очах його. [Звер­нувши лице своє, що полум’яніло славою, він глянув із сильним гнівом; і цариця впала духом і змінилася у лиці своєму від ослаблення і схилилася на голову служниці, яка супроводжувала її. І змінив Бог дух царя на лагідність, і поспішно встав він із престолу свого і прийняв її в обійми свої, поки вона не отямилася. Потім він утішив її ласкавими словами, сказавши їй: що тобі, Есфир? Я — брат твій; підбадьорься, не помреш, тому що наше володарювання спільне; підійди.]

²І простягнув цар до Есфирі золотий скіпетр, що був у руці його, і підійшла Есфир і торкнулася кінця скіпетра, [і поклав цар скіпетр на шию її і по­цілував її і сказав: говори мені. І ска­зала вона: я бачила в тобі, господарю,­ ніби ан­гела Божого, і збентежилося серце моє від страху перед славою твоєю, бо дивний ти, господарю, і лице твоє сповнене благодаті. — Але під час бесіди вона впала від ослаблення; і цар збентежився, і всі слуги його втішали її].

³І сказав їй цар: що тобі, царице Есфир, і яке прохання твоє? Навіть до половини царства дам то­бі.

⁴І сказала Есфир: [нині в мене день святковий;] якщо царю благоугодно, нехай прийде цар з Аманом сьогодні на бенкет, який я приготувала йому.

⁵І сказав цар: сходіть швидше за Аманом, щоб зробити за словом Есфирі. І прийшов цар з Аманом на бенкет, який приго­тувала Есфир.

⁶І сказав цар Есфи­рі під час пиття вина: яке бажання твоє? воно буде задоволене; і яке прохання­ твоє? хоча б до половини цар­ства, воно буде виконане.

⁷І відповіла Есфир, і сказала: ось моє бажання і моє прохання:

⁸якщо я знайшла благовоління в очах царя, і якщо царю благоугодно задовольнити бажання моє і виконати прохання моє, те нехай цар з Аманом прийде [ще завтра] на бенкет, який я приготую для них, і завтра я виконаю слово царя.

⁹І вийшов Аман у той день ве­селий і добродушний. Але коли поба­чив Аман Мардохея біля воріт царських, і той не встав і з місця не рушив перед ним, тоді наповнився Аман гнівом на Мардохея.

¹⁰Однак же стри­­­мався Аман. А ко­­ли прийшов у дім свій, то послав покликати друзів своїх і Зереш, дружину свою.

¹¹І роз­повів їм Аман про велике багатство своє і про численних синів своїх і про все те, як звели­чив його цар і як підніс його над кня­зями і слугами царськими.

¹²І сказав Аман: та й цариця Есфир ніко­го­ не покликала з царем на бенкет, який вона при­готувала, крім мене; так і на завтра я покликаний до неї з царем.

¹³Але всього цього не достатньо для мене, доки я бачу Мар­до­­хея юдеяни­на, що сидить біля воріт­ царських.

¹⁴І сказала йому Зереш, дружи­на його, і всі друзі його: нехай при­­­го­тують дерево висотою в п’ятде­сят ліктів, і вранці скажи цареві, щоб повісили Мардохея на ньому, і то­ді весело йди на бенкет з царем. І сподобалося це слово Аману, і він приготував дерево.