Esther 4— 2004

¹Коли Мардохей дізнався про все, що робилося, роздер одяг свій і надяг на себе веретище і посипав попіл, і вийшов на середину міста і взивав із воланням великим і гірким: [знищується народ ні в чому не винний!]

²І дійшов до царських воріт [і зупинився,] тому що не можна було входити в царські ворота у веретищі [і з попелом].

³Також і в усякій області і місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, було велике нарікання серед юдеїв, і піст, і плач, і волання; веретище і попіл служили постіллю для багатьох.

⁴І прийшли служниці Есфирі та євнухи її і розповіли їй, і сильно стри­вожилася цариця. І послала одяг, щоб Мардохей надяг його і зняв з себе веретище своє. Але він не прийняв.

⁵Тоді покликала Есфир Гафаха, одного з євнухів царя, якого він приставив до неї, і послала його до Мар­дохея довідатися: що це і від чого це?

⁶І пішов Гафах до Мардохея на місь­ку площу, що перед­ царськими воротами.

⁷І розповів йому Мардохей­ про усе, що з ним трапилося, і про визначене число срібла, яке обіцяв Аман відважити у скарб­ницю царсь­ку за юдеїв, щоб знищити їх;

⁸і вручив йому список з ука­зу,­ оприлюдненого в Сузах, про знищення їх, щоб показати Есфирі і дати їй знати про все; притім наказав їй, щоб вона пішла до царя і благала його про помилування і просила його за народ свій, [згадавши дні смирення свого, коли вона виховувалася під рукою моєю, тому що Аман, другий після царя, засудив нас на смерть, і щоб воззвала до Господа і сказала про нас царю, нехай визволить нас від смерти].

⁹І прийшов Гафах і пере­казав Есфирі слова Мар­дохея.

¹⁰І ска­зала Есфир Гафаху і послала його сказати Мардохею:

¹¹усі службовці­ при царі і наро­ди в областях царських знають, що всякому, і чоловіку і жінці, хто увійде до царя у внутріш­ній двір, не будучи покликаним, один суд — смерть; тільки той, до кого простягне цар свій золотий скіпетр, за­лишиться живий. А мене не кличе цар ось уже тридцять днів.

¹²І переказали Мардохею слова Есфирі.

¹³І сказав Мардохей у відповідь Есфирі: не думай, що ти одна з усіх юдеїв врятуєшся у домі царському.

¹⁴Якщо ти промовчиш у цей час, то свобода і визволення прийде для юдеїв з іншого місця, а ти і дім бать­ка твого загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїн­ства царського?

¹⁵І сказала Есфир у відповідь Мардохею:

¹⁶піди, збери всіх юдеїв, які знаходяться у Сузах, і постіться заради мене, і не їжте і не пийте три дні, ні вдень, ні вночі, і я зі служницями моїми буду також поститися і потім піду до царя, хоча це проти закону, і якщо загинути — загину.

¹⁷І пішов Мардохей і зробив, як наказала йому Есфир. [І молився він Господу, згадуючи всі діла Господні,­ і говорив: Господи, Господи, Царю, Вседержителю! Все у Твоїй владі, і немає того, хто противився б Тобі, коли Ти захочеш спасти Ізраїля; Ти створив небо і землю і усе дивне у піднебесній; Ти — Господь усіх, і немає такого, хто противився б Тобі, Господу. Ти знаєш усе; Ти знаєш, Господи, що не для образи і не з гор­дощів і не з марнославства я робив це, що не поклонявся марнославному Аману, бо я охоче став би цілувати сліди ніг його для спасіння Ізраїля; але я робив це для того, щоб не віддавати слави людині­ вище слави Божої і не поклонятися нікому, крім Тебе, Господа мого, і я не стану робити цього з гордости. І нині, Господи Боже, Царю, Боже Авра­амів, пощади народ Твій; бо замишляють нам загибель і хочуть знищити одвічне насліддя Твоє; не знехтуй надбання Твого, яке Ти визволив для Себе з землі Єгипетської; почуй молитву мою й змилосердься над насліддям Твоїм і зміни нарікання наше на радість, щоб ми, живучи, оспівували ім’я Твоє, Господи, і не погуби вуст, які прославляють Тебе, Господи. І всі ізраїльтяни взивали всіма силами своїми, тому що смерть їхня була перед очима їхніми. І цариця Есфир прибігла до Господа, обійнята смертним горем, і, знявши одяг слави своєї, одяг­нулася в одяг скорботи і нарікання, і, замість багатокоштовних мастей, попелом і порохом посипала голову свою, і дуже виснажила тіло своє, і всяке місце, що прикрашається у веселощах її, покрила розпу­щеним волоссям своїм, і молилася Господу Богу Ізраїлевому, говорячи: Господи мій! Ти один Цар наш; допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе; бо біда моя біля мене. Я чула, Господи, від батька мого, у рідному коліні моєму, що Ти, Господи, обрав Собі Ізраїля з усіх народів і бать­ків наших з усіх предків їх у насліддя вічне, і зробив для них те, про що говорив їм. І нині ми згрішили перед Тобою, і Ти віддав нас у руки ворогів наших за те, що ми славили богів їхніх: праведний Ти, Господи! А нині вони не задовольнилися гірким рабством нашим, але поклали руки свої в руки ідолів своїх, щоб відкинути заповідь уст Твоїх, і знищити насліддя Твоє, і закрити вуста­ тих, що оспівують Тебе, і погасити славу храму Твого і жертовника Тво­го, і відкрити вуста народів для прославляння марних богів, і царю плотському величатися повік. Не віддай, Господи, скіпетра Твого богам неіснуючим, і нехай не радіють падінню нашому, але оберни задум їх на них самих: наклепника проти нас віддай на ганьбу. Пом’яни, Господи, яви Себе нам у час скорботи нашої і дай мені мужність. Царю бо­гів і Владико усякого начальства! да­руй устам моїм слово благоприємне перед цим левом і наповни серце його ненавистю­ до того, хто пере­слі­дує нас, на загибель йому й од­но­дум­цям його; нас же визволи ру­кою Твоєю і допоможи мені, самот­ній, що не маю помічника, крім Тебе, Господи. Ти маєш відання всього і знаєш, що я ненавиджу славу беззаконних і гребую постіллю необрізаних і всякого іноплемінника; Ти знаєш необхідність мою, що я гребую знаком гордости моєї, який буває на голові моїй у дні появи моєї, гребую ним, як одягом, оскверненим кров’ю, і не ношу його у дні самотности моєї. І не споживала раба Твоя від трапези Амана і не дорожила бенкетом царським, і не пила вина ідоложертовного, і не веселилася раба Твоя з дня переміни долі моєї донині, крім як щодо Тебе, Господи Боже Авра­амів. Боже, що ма­єш силу над усіма!­ почуй голос без­надійних, і спаси нас від руки зловмисників, і визволи ме­не від стра­ху мого.]