1Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми:
2Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга!
3Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього,
4тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком.
5Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому.
6А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце?
7Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується.
8Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими?
9Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу!
10Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї.
11Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще?
12Бо хто знає, що добре для людини в житті, у всі дні суєтного життя її, які вона проводить, як тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?